Щодо чергової "шокуючої сенсації" про гей-шлюби

О, цей Регнерус, який наробив шуму в американському інтернеті ще восени, нарешті дістався і до нас. Як і слід було очікувати, у нас розповіли про апокаліптичні наслідки гей-шлюбів, не вдаючись у деталі проведеного дослідження і не цитуючи численних критиків. Ось пише шановане інтернет-видання lb.ua:

Дети из гомосексуальных семей чаще имеют проблемы с психикой и работой, - исследование.
 

І це вони хоч зробили видимість об'єктивності викладу, на відміну від джерела, де вони взяли новину - 

Впервые опубликованы шокирующие научные факты о семьях гомосексуалистов

На відміну від більшості подібних новин, у цьому випадку дослідження дітей справді відбулось - його грамотно і відповідно до наукових стандартів строгості, провів соціолог Марк Регнерус. Консервативні та християнські переконання автора вплинули на вибір теми, але не на чесність подачі результатів.

АЛЕ

Це дослідження НЕ стосується одностатевих шлюбів чи партнерств. Більшість із батьків та матерів, про дітей яких наведено ці "шокуючі" дані, швидше за все навіть не є гомосексуальними, а якщо є, то (імовірно) покинули свою гетеросексуальну родину (з очевидними наслідками для виховання дітей).

Вихідним пунктом дослідження було таке питання в анкеті:

From when you were born until age 18 (or until you left home to be on your own), did either of your parents ever have a romantic relationship with someone of the same sex?
    Yes, my mother had a romantic relationship with another woman
    Yes, my father had a romantic relationship with another man
    No

Перша відповідь зараховувала респондента в категорію "lesbian mothers", друга - "gay fathers", третя - "biologically intact families". Жодного іншого питання про орієнтацією батьків. Таким чином, у фокус дослідження потрапили всі, у кого: мама мала інтрижку з сусідкою; тато сидів у тюрмі і піддався домаганням; хтось із батьків усвідомив свою нетрадиційність і покинув родину; і так далі. Очевидно, що діти цих "проблемних" батьків і самі суттєво частіше мали проблеми у подальшому житті, ніж їх "intact" ровесники.

Це не значить, що одностатеві шлюби обов'язково виховуватимуть тільки ідеальних дітей. Але це дослідження нічого нам не говорить і про протилежне. З таким формулюванням питань воно взагалі майже нічого не говорить.

І так, я знаю, що всім пофіг і цю "новину" далі будуть радісно перепощувати...

Саме дослідження тут: http://www.baylorisr.org/wp-content/uploads/Regnerus.pdf
А ось стисла критика Регнеруса у "Нью Йоркері": http://www.newyorker.com/online/blogs/closeread/2012/06/a-faulty-gay-parenting-study.html

Художній привіт зі столиці ХІХ століття

Культурна програма нещодавнього перебування в Парижі не могла не включати відвідин художніх музеїв, щонайменше двох головних - Лувру та Орсе, хай як це банально і, на думку багатьох, нудно. Я не відчував нудьги, але і відчуття якогось неземного захвату також не було. Втім, про останнє я, мабуть, навіть трохи жалкую: на кілька годин прогулянка повз сотні вартих уваги творів здається буденною і само собою зрозумілою, а по приїзді в Україну згадується, як унікальний і здебільшого провтиканий шанс все побачити, розгледіти, закарбувати.

Ґюстав Курбе, "Прудон та його діти" (1868), Париж, Музей Орсе. Зображення з wikimedia.org

Музичні підсумки 2012 року

Так повелось, що я кілька років поспіль підбиваю невеликі і безумовно дуже попсові підсумки музичного року, що минув. Головна мета - визначити альбом року, а в ідеалі ще й скласти хіт-парад найкращих альбомів та визначити найкласніші пісні. Смаки міняються, але нерадикально - я досі не жалкую, що за результатами 2009 року обрав альбом Animal Collective, Merriweather Post Pavillion, 2010 - Caribou, Swim, 2011 - PJ Harvey, Let England Shake.

2012 рік характерний тим, що відвертого і однозначного фаворита не знайшлось. Може, це якась втома чи перенасиченість хорошою музикою: подобається багато речей, але жодна не зачепила настільки, щоб затьмарити всі інші просто якісні альбоми.

Про Ніла Стівенсона і ерудитську прозу

Дочитав третю книжку "Барокового циклу" Ніла Стівенсона. Попереду ще цілих шість, але підозрюю, що всі подужаю.

Автор більш відомий як науковий фантаст, але в цьому романі, як і в "Криптономіконі", великих відхилень від дійсного стану речей немає. Навіть навпаки - навряд чи я знайшов би кращий спосіб так захопливо заповнити нарешті пробіли в знанні історії Англії, Голандії та Франції останньої третини XVII та початку XVIII ст. Відмінність Стівенсона від "просто" історичних романістів у тому, що політична історія - лише один з планів, на якому розгортаються події. Не менш важливу роль у "Бароковому циклі" грає історія науки: поруч із Людовіком XIV, Вільгельмом Оранським та Яковом ІІ вигадані головні герої запросто перетинаються із Ньютоном, Ляйбніцем, Бойлем, Гуком та Гюйґенсом. Написання та оприлюднення "Principia Mathematica" подається автором як щось не менш важливе, ніж Славна революція. На наших очах купка ексцентричних англійських джентельменів народжує експериментальну науку, яка не приймає нічого на віру, не помацавши чи не розрізавши власними руками. Причому всі ці політичні, наукові, а також фінансові історичні перипетії чудово сполучаються зі шпигунськими завданнями, таємними викраденнями, погонями, перестрілками та іншою авантюристикою. Легке і дотепне чтиво, в якому, тим не менш, добре тримаються тонни фактажу.

Рембрандт ван Рейн, "Урок анатомії доктора Тюльпа" (1632). Гааґа, Мауріцхауз. Зображення з wikimedia.org