Кандидати в цифрах

Реєстрація кандидатів у президенти закінчилась, тож тепер можна підбити перші підсумки. Після трагічної відмови Дарту Вейдеру можна вже точно сказати, що в перегони включається 23 кандидати. На них і зосередимось.

Гендерний поділ - типовий для нашої політики: 3 жінки, 20 чоловіків.

Що стосується віку, то наймолодшою виявилась Наталя Королевська (38), найстаршим - ветеран президентських виборів Петро Симоненко (61). Середній вік становить 48.8 років, медіанний - 48. Саме стільки, до речі, Порошенку.

Гістограма виходить така:

Усі кандидати, окрім Вадима Рабіновича, стверджують, що мають вищу освіту.

Переважна більшість проживає в Києві - 16 із 23 кандидатів. Ще двоє мешкають у Харкові, решта - по містах і селах Східної України (наприклад, Ярош у Дніпродзержинську, а Царьов у селі Старі Кодаки).

Серед професій найпоширенішою виявилась, із невеликим відривом, робота народного депутата (7 із 23). Ще 6 людей зараз безробітні, решта - керують партіями чи компаніями, працюють лікарями, адвокатами тощо.

10 із 23 кандидатів не входять до жодної партії. І аж четверо входить до Партії регіонів. Це єдина партія, яка дала більше однієї людини на ці виборчі перегони. Щоправда, за документами ЦВК, усі регіонали є самовисуванцями. Лише 7 із 23 кандидатів офіційно висунуті якоюсь партією.

Передвиборні програми у самих лише цифрах не особливо поаналізуєш, а контентом я займусь пізніше. Але один показник вирішив додати - кількість слів у програмі кандидата. Виявилось, не всі політики однаково багатослівні.

Кузьміну вистачило 397 слів (це мінімум), а Рабіновіч розійшовся на всі 1737 (максимум). Середнє значення - 1113, медіана - 1326.

Найцікавіше, звісно, гроші. Усі кандидати, згідно з законом, подали декларації, і при цьому майже всі не посоромились собі вписати хоч якісь кількасот тисяч гривень доходу. Винятки - Зорян Шкіряк (повний нуль) та Дмитро Ярош (803 гривні, зароблені сім’єю за цілий 2013 рік).

Щоб показати ці доходи на графіку, довелось відокремити від решти кандидатів чотирьох мультимільйонерів - Тігіпка, Добкіна, Бойка, Порошенка та Гриненка.

Тут навіть Рабінович і Тягнибок здаються бідними. А на наступному графіку "бідними" будуть уже Порошенко і Бойко:

Дивовижно, але Тігіпко далеко перегнав мільярдера Порошенка. У бунтівного регіонала - 272 мільйони гривень, зароблених за минулий рік. Найменші доходи, як уже сказано, у Шкіряка та Яроша - 0 та 803 відповідно. Третій найбідніший, Саранов, має вже 139 тисяч гривень

У середньому кандидати в президенти заробляли майже 18 мільйонів за цей рік, але в цьому випадку більш показовою є медіанне значення - 1 мільйон 322 тисячі гривень. Грубо кажучи, приблизно половину застави в ЦВК "середньостатистичний" кандидат може подати із власного річного доходу.

Із 23 кандидатів лише 9 балотувались у народні депутати 2012 року. Оскільки тоді вони теж подавали в ЦВК свої декларації (за 2011 рік), можна порівняти, як змінились їхні доходи за цей час:

Тут ще й довелось "підрізати" Тігіпка, бо насправді його дохід виріс на цілих 245 мільйонів. Отак пощастило людині з "дивідендами і процентами" минулого року (якщо вірити джерелу дохода, вказаному в декларації). Як бачимо, Порошенко зараз куди менш "у шоколаді", ніж у 2011 році, а ось Гриценко з родиною почали жити суттєво краще - дохід зріс майже на мільйон гривень.

Поки що на цьому все. Я точно ще щось писатиму щось про передвиборні програми (для "Владометра"), і спробую теж якісь кількісні методи застосувати, якщо вийде.

Тим часом основний цифровий показник, що цікавить країну - рейтинги. Які поки що виглядають десь так:

Повну табличку з усіма цими даними про кандидатів можна подивитись у гуглдоках.

Європраві і наші праві

Учора у Франції відбувся перший тур муніципальних виборів, на яких очікувано багато голосів узяли кандидати від ультраправої Front National. Guardian повідомляє, що по країні в цілому FN узяв 7%, але в окремих місцях вони обігнали соціалістів і навіть розгромно перемогли, ще в першому турі, у одному невеликому містечку. Після другого туру їхні мери займуть посади ще в кількох містах, швидше за все. Марін Ле Пен уже заявила, що це "кінець двопартійної політики у Франції".

Успіх FN можна пояснити тривалою економічною стагнацією і невдачами Франсуа Оланда. Але подібні партії дедалі краще почуваються і в інших країнах, навіть там, де ситуація з економікою більш обнадійлива. Це факт неприємний сам по собі, але для України він неприємний значно більшою мірою. По-перше, всі ці праві партії - євроскептичні. Вони не хочуть розширення Євросоюзу, безвізового режиму з "бідними сусідами" та використання їхніх європейських податків у якості фінансової допомоги для поповнення казни далекої східної країни. По-друге, серед європейських правих чимало друзів Путіна. Їх тішить присутність консервативної, авторитарної, гомофобної і ворожої глобалізації великої країни поруч із Євросоюзом, для них путінська Росія - одна з перспективних моделей розбудови держави. Окупацію Криму вони вважають прикладом того, як країна реалізує свої національні інтереси і водночас втирає носа ліберальному чистоплюйському Заходу. (Росіяни відповідають взаємною симпатією). Тому посилення правих у Європі автоматично означає посилення антиукраїнських настроїв у тамтешній політиці. При тому що проукраїнські настрої там, за кількома винятками, і зараз не особливо потужні.

На тлі зростання підтримки правих у Європі популярність "Свободи" та "Правого сектору" в Україні видається лише вираженням загального тренду, причому далеко не найсильнішим вираженням. Коли деякі західні ліваки та "антиімперіалісти" істерично кричать про Neo-Nazis in Ukraine, хочеться попросити їх звернути увагу на зростання Neo-Nazis ближче до дому - у Франції, Фінляндії, Голандії і багатьох інших країнах.

Дані взято з "Вікіпедії", повна таблиця тут. Успіхи різних правих партій важко порівнювати: хтось із них більш поміркований, хтось, навпаки, за один крок від неонацизму і має своїх вуличних бойовиків, як наші праві. У Швейцарії, хоч вона й посіла ганебне перше місце в рейтингу, перемога на виборах не дає партії великого впливу через особливості політичної системи.

Але підтримка ультраправих продовжує зростати. Останні соцопитування щодо виборів у Європарламент пророкують австрійській "Свободі" 22% (проти 20% на останніх національних виборах), Front National - 21%, грецькому "Золотому світанку" - 11% і так далі. "И эти люди запрещают мне ковыряться в носу?"

Не те щоб на загрозу від українських правих не треба зважати. Вона є і на цей момент сильніша, ніж у ЄС, враховуючи такі "обтяжуючі обставини", як свавілля "Правого сектору" (з православним зриванням рок-концертів, якщо взяти тільки останній приклад) та важливі урядові посади у "Свободи". Але соцопитування показують, що в народі всі ці радикальні товариші, взагалі-то, не дуже популярні. "Свобода" має рейтинг 6.5%, Ярош і Тягнибок у президентських перегонах мають разом іще менше. Ультраправі в уряді - не новина для Європи, таке було в Італії та Австрії. Входження Freiheitliche Partei в австрійську владу свого часу теж викликало великий переполох, але нічого фашистського вони не змогли зробити (якщо й хотіли), зате наробили інших дурниць і в наступних виборах набрали у два з половиною рази менше голосів. Підозрюю, що нашу "Свободу" чекає подібна доля.

Так що є надія, що ніякий фашизм в Україні не встановиться. Особливо якщо ми будемо й далі боротись проти авторитарних, цензурних, ксенофобних і просто гопницьких ініціатив та дій "Свободи" та "Правого сектору" (не забуваючи й про інші партії, які в цьому всьому також помічені).