Койоакан - район, розташований на південь від центру Мехіко. Колись це було окреме село чи містечко, але стрімке розростання столиці поглинуло його цілком. Однак поглинувши, не дуже, здається, змінило. Раніше Койоакан був престижним передмістям для заможного населення, і якісь ознаки "елітності" збереглись тут досі. В усякому разі та частина, де ми провели один день, заселившись у хостел на вулиці Берлін.
Це тераса хостелу зі сходами у внутрішній дворик із садом. Наскільки я зрозумів, більшість будинків довкола мають такі дворики і садики.
До речі, там є не лише вулиця Берлін: довкола розташовані вулиці Париж, Відень, Лондон і т.д., словом, різноманітні європейські столиці.
Ще трохи фотографій із хостела:
Койоакан тихий і мирний, там небагато автомобілів і багато дерев (серед яких зустрілось чимало знайомих, от тільки в Україні вони ростуть лише в мікроскопічних розмірах у горщиках).
Але це таки Латинська Америка, тому кожен двір обгороджено високим кам'яним парканом. Часом цей паркан ще й посипаний згори битим склом - дабы неповадно было.
Саме в Койоакані, який 80 років тому був богемним передмістям, жили та померли усім відомі Фріда, Дієго і Лев Давидович. Їхні будинки тепер слугують музеями, причому музей Фріди після успіху однойменного фільму став найпопулярнішим місцем цього району.
Музей дорогий, недофінансований (місто допомагає лише зрідка, підкидаючи грошей на ремонт) і незатійливий. Дуже нагадує українські музеї. І ще й треба платити за дозвіл робити фотографії. Тому маємо лише трохи фоток із милого внутрішнього дворика.
Музей Фріди також має назву "Каса асул" - синій будинок. Фріда і Дієго самі облаштували його і пофарбували у яскраво-синій колір (загалом яскраві кольори характерні для Койоакана, але рідше трапляються в інших містах) і довгий час тут жили - до самої смерті, спочатку її, а потім і його. Нащадки дбайливо зберегли кімнати, у яких жили та працювали митець і мисткиня. Фріда розставляла свої вигадливі автопортрети по всьому будинку, а ще любила різні мексиканські етноштуки, особливо вишивки та скелети.
В музей Троцького, цю міні-фортецю, у якій Лев Давидович довго ховався від сталінських найманців, ми навіть не стали заходити.
Хоча там мабуть є цікаві фотки і газетки 30-х років.
Койоакан багато в чому не схожий ані на центр Мехіко, ані на інші міста країни. Підозрюю, що це досить дорогий район, хоча якоїсь розкоші, особливо показної, ми там не побачили. Ну так, великі будинки з великими парканами, у багатьох є автомобіль... Але не більше того. Далеко не нетрі, але, мабуть, у часи Троцького тут панувала менш демократична атмосфера. В будь-якому разі, зараз це одне з найприємніших місць у Мехіко і сюди варто заїхати, якщо є зайвий день.
Все - це, нарешті, останній пост про Мехіко.
***
No comments:
Post a Comment