Стан транспорту, і міського, і міжміського, - це один із найбільш показових індикаторів, перепрошую за вислів, цивілізаційного вибору країни. У Євросоюзі шанують потяги і просторі міські трамваї; у США не люблять залізницю і віддають перевагу особистим автомобілям, у місті і поза ним; в Україні зберігають потяги, однак у містах панують маршрутки.
Так ось, Мексика у цій типології знаходиться десь поміж США і Україною, запозичивши найгірше в обох системах: відсутність залізничних перевезень та засилля маршруток. Я не думаю, що вони навмисне хотіли отримати саме таку ситуацію, це радше мимовільний результат роботи невидимої руки ринку, яка з часів лібералізації економіки у 90-х роках керує транспортною мережею країни.
Не "лібералізованим" лишається хіба що метрополітен у Мехіко, де проїзд коштує лише 3 песо (= 2 гривні, як у Києві). Метро має 12 ліній і 195 станцій, але навіть цього не вистачає, щоб покрити все велетенське місто (не кажучи вже про передмістя). Крім того, лінії якось асиметрично розташовані і дивно перетинаються, через що навіть недалека поїздка може потребувати три пересадки, або однієї пересадки на іншому кінці міста... В будь-якому разі, це головний транспорт столиці, і людей тут ДУЖЕ багато. Ще до початку години пік вагони набиваються тісніше, ніж у Києві. Люди пропускають по два-три потяги в черзі до дверей, щоб нарешті зайти, незважаючи на те, що потяги їздять дуже часто. У вагонах спекотно і нема чим дихати, особливо якщо це вагон із слабким кондиціонером і зачиненими вікнами.
Словом, досвід не найприємніший, на жаль. Потяги у Мехіко виглядаються старішими, ніж київські, але, здається, не повільніші. Реклами всередині або нема зовсім (тільки щось соціальне від муніципалітету), або дуже мало. І ніяких телеекранів. Якраз у Мехіко я очікував побачити "конкуренцію" київській зарекламованості, але був радий помилитися.
Окрім Мехіко, щось подібне на метро є також у Гвадалахарі та Монтерреї, де я не був.
У міських автобусах і маршрутках ми, здається, жодного разу не їздили: у Мехіко користувались метро, а в інших містах центральна частина невелика і там достатньо своїх двох. Що у столиці, що у провінції, вулицями їздить однаковий міський транспорт - трохи старих автобусів середнього розміру, десь як наші старі ЛАЗи, і багато старих дрібних маршруток (песеро). Великих нових автобусів, а-ля "кращому транспорту в Києві бути", не помічено. Тролейбуси у Мехіко, як я потім дізнався, існують, але їх тепер тільки 9 ліній і я жодного не бачив. А трамваїв просто нема в жодному з відвіданих нами міст, і взагалі майже ніде в країні нема.
Найбільш помітними, звісно, є маршрутки, особливо в провінційних містах, де їм дістається левова частина пасажиропотоку. Вдень вони часто їздять із відчиненими дверима з метою кращої вентиляції, навіть якщо в салон набилось немало людей. Я не знаю, скільки коштує там проїзд, але навряд чи значно більше, ніж у метро. Очевидно, це головний міський транспорт для більшості населення.
Враховуючи специфіку громадського транспорту у місті, можна зрозуміти велетенську кількість таксівок на вулицях Мехіко. Одного разу в районі Койоакану я кілька хвилин дивився за автомобілями на одній вулиці - кожен третій був типового кориченового кольору і з шашечками. Можливо, їхніми послугами користуються представники місцевого "мідл" чи "аппер-мідл-класу", як не занадто дорогою і при цьому швидкою та комфортною альтернативою метро і маршруткам. Ясно, що у забезпечених громадян мали б бути власні транспортні засоби, але от чомусь пропорція індивідуальних машин до таксі говорить про протилежне.
Найцікавіший громадський транспорт ми знайшли у провінції. Покидаючи тихоокеанське містечко Масунте, ми не хотіли знову платити за таксі до Почутли (звідки відправлявся наш автобус), і нам сказали, що треба їхати на "колектіво". І показали де стояти. Ми досить здивувались, коли під'їхала проста стара машина, схожа на таксі, і водій покликав до себе. Після цього він повільно проїхав по головній вулиці Масунте, зібрав ще трьох пасажирів (при цьому на передньому сидінні сіли двоє) і відправився собі в Почутлу, взявши з нас лише по 15 песо (=10 гривень). Для порівняння, таксі коштує в районі 100 песо за машину, але по суті нічим не відрізняється, крім кількості пасажирів. Від Масунте до Почутли 22 кілометри, так що 15 песо - нормальна, демократична ціна.
Окей, а що з міжміським транспортом? Як подорожувати по країні?
Як завгодно, тільки не потягами. Ще в 1990-х роках Мексика пішла на прогресивний крок і приватизувала свої залізниці. Невдовзі після цього пасажирські перевезення повністю припинились - лишились тільки товарні потяги, тобто більш прибутковий бізнес.
Лишаються автобуси і літаки. За відсутності конкуренції з боку залізниці, у Мексиці розплодилось дуже багато автоперевізників та авіаліній. З літаками взагалі непогана ситуація: є з чого вибрати, чимало лоу-костів, діючий аеропорт є в кожному більш-менш великому місті. Ми в межах країни летіли тільки раз, із Мексики до Кампече, і салон був заповнений на 100%. Тут це точно більш доступна альтернатива, ніж в Україні. Але для значної частини місцевих жителів, безумовно, навіть "бюджетні" ціни на літаки - не по кишені.
Автобусів на дорогах Мексики не менше, ніж таксівок у Койоакані. Тут існує велика кількість автобусних компаній, які часто спеціалізуються за регіонами (хтось обслуговує тільки північ, хтось тільки схід) та за "класом" - у когось автобуси обладнані за останнім словом техніки, у когось ні. Щодо "останнього слова" я не іронізую, ми тричі скористались добре обладнаними автобусами "першого класу", бо мали багатогодинні нічні переїзди.
Конкретніше, ми їхали автобусами компаній ADO та OCC, які нічим принципово не відрізняються. Виглядають вони приблизно так (фото не моє):
Багаж потрібно здати ще перед посадкою окремим працівникам в автобусному терміналі - прямо як у літаках. В салоні працюють потужні кондиціонери, настільки потужні, що без светра сидіти вкрай складно. Я в першій поїздці взяв недостатньо одягу всередину і вночі страшно замерз. Спати, до речі, зручно як для автобусів, спинка трохи відкидається, але гірше, ніж у потягах: особисто я спав погано і постійно прокидався і крутився в пошуках комфортного положення. Також є туалет і декілька невеликих телевізорів. Показують, здебільшого, голівудське кіно останніх років - ми натрапляли на "Аватар", "Хоробру", "Піратів Карибського моря-3", якусь комедію з Адамом Сендлером тощо - і все дубльовано іспанською. Тільки один раз показали мексиканський фільм, і то якийсь "серйозний", не серіал і не бойовик. У мексиканському фільмі ішла мова про якусь заможну родину із заможними друзями, і всі-всі персонажі (крім якихось геть другорядних) мали абсолютно білу шкіру.
Ціни на це щастя "кусаються": за 600-кілометрову поїздку беруть близько 450-500 песо (= до 350 грн). Наші плацкарти доступніші... Така поїздка може тривати 11-12 годин, враховуючи гористий ландшафт більшої частини країни. Трохи краще в центральній Мексиці, довкола Мехіко: тут побудовано чимало якісних і швидких автобанів. За Оахакою та на Юкатані дороги вже гірші, але не жахливі. Дороги українського "рівня" ми бачили тільки у бідному Чьяпасі.
Навіть комфортні автобуси дуже втомлюють. Крім того, вони недешеві, і я навіть не знаю, чим їздять бідні мексиканці - мабуть, або "другим класом" без кондиціонерів, або просто не їздять... Але повертати нічні потяги тут, на жаль, не збираються. Зате є плани побудувати швидкісну залізницю, поки що - із Мехіко в Гвадалахару. Це вже був би немалий прогрес.
Це, здається, все. Далеко не найкраща транспортна система в світі, особливо в містах, але і не зовсім трагічна. У наступних постах - нарешті, про Юкатан і Чьяпас.
***
No comments:
Post a Comment