Якщо ви докладете зусиль і дійдете до самого кінця Пасео де ла Реформа, то вийдете до великого парку, який називається "ліс Чапультепек". Окрім різного роду дитячих розваг, прогулянкових маршрутів, фонтанів та озер там розташовано декілька музеїв, у тому числі Національний музей антропології - найбільш відвідуваний музей країни. Як виявилось, недаремно.
Але йдучи в напрямку музею, не біжіть щодуху, озирніться по сторонах, подивіться під ноги.
В парку Чапультепек живе безліч білочок - на кожному кроці вони, і абсолютно не бояться людей.
І запросто їдять прямо з рук.
В парку Чапультепек живе безліч білочок - на кожному кроці вони, і абсолютно не бояться людей.
І запросто їдять прямо з рук.
На відміну від небагатьох інших музеїв, які ми побачили у Мексиці, цей не здається бідним і побитим, а отже живе не лише на кошти відвідувачів. Він отримує урядове фінансування, а його повну реновацію у 2000 році щедро фінансували приватні спонсори. Тепер музей антропології виглядає цілком на рівні хороших європейських музеїв. В Україні нічого подібного нема.
Внутрішній двір з фонтанчиком довкола а-ля-майянської колони:
Щоправда, і такого розмаїття археологічних культур та етносів в Україні, гадаю, не було. Мезоамерика виявилась колискою не тільки всім знайомих ацтеків і майя, але й сотень інших, менш попсових народів, які заселяли простори від пустелі Чіуауа до джунглів Чьяпаса. Перший поверх експозиції присвячено свідченням, які лишили по собі ці мешканці доколумбової Америки. Другий поверх - етнографічний: там можна ознайомитись із одягом/звичаями/артефактами цілком сучасних людей, які складають автохтонне населення Мексики. На обох поверхах дотримано того ж географічного поділу - життя сучасних тлотцільських майя змальовано прямо над експозицією майя давніх.
Якщо оглядати експозицію справа наліво, то спершу ви зайдете в залу "Вступ до антропології", де розказується про еволюцію людини та прихід Homo sapiens на американський континент.
Упс, це не воно. Ми випадково (точніше, за звичкою) пішли зліва направо і потрапили в залу культур Північної та Західної Мексики. Тобто до "Вступу" прийшли аж у кінці.
Реконструкція захоронення:
Реконструкція захоронення:
Далі були зали майя, регіону Оахаки, ольмеків, центральної Мексики (де жили ацтеки та їх попередники), зала, присвячена Теотіуакану...
Ієрархія майя: від короля, через всяких жерців і воїнів, і до простих селян в самому низу.
Король Покал.
Ольмеки відомі цими своїми головами:
Ацтеки:
Менш уважно подивились також етнографічний поверх. За винятком алебріхес (оці дерев'яні тваринки внизу), непрошареному експозиція здалась би схожою на українську :)
В ацтекській залі, при спробі зняти знаменитий ацтекський камінь сонця, фотік розрядився і вирубився. Точно якесь прокляття Кецатлькоатля.
Початково ми планували провести у музеї годинки дві, реально провели чотири, і при цьому бажано там побути все-таки годин шість-сім - він того вартий. Якісна сценографія, класне освітлення, чимало допоміжних навчальних штук (мапи, хронологічні таблиці, макети міст), екрани з відео, дворик із відтвореним міні-храмом майя, і багато всього іншого. Англійською дубльовано, на жаль, не все, але достатньо, щоб ознайомитись. При музеї дуже класна крамниця - окрім тематичних книжок, там багато гарних сувенірів, які не можна побачити в типовій сувенірній лавці. Ще музей проводить всякі освітні програми, лекції тощо, тобто для місцевих студентів (які ходять у музей безкоштовно) це має бути регулярний пункт призначення.
Це вже майже все про Мехіко, в якому ми провели в сумі лише 2,5 дні. Майже все :)
***
No comments:
Post a Comment