Сан-Міґель-де-Альєнде - "колоніальне" місто на північ від Мехіко, у 6 годинах їзди. Це, мабуть, одне з найгарніших міст у Мексиці - невелике, охайне, з багатьма старими будинками і вузькими вимощеними вуличками, з красивими церквами, та ще й оточене мальовничими горами. Ми провели тут два з половиною дні, протягом яких відбулось весілля наших швейцарсько-мексиканських друзів Карлоса і Фаїни. Так що час ми б і так добре провели, враховуючи привід, але атмосфера Сан-Міґеля лише додала приємних відчуттів.
У Сан-Міґелі знаходиться один із найгарніших соборів Мексики - присвячений святому Міґелю, як можна здогадатись. Він досить високий і його важко було повністю втиснути в кадр.
Знову ці дві страшилища з попередньої фотографії, але вже на тлі сокало з акуратно-дивакувато підстриженими деревами.
Це вже якийсь інший сквер, біля іншої церкви:
Ззовні сподобались абсолютно всі церкви у центрі міста - їх там щонайменше п'ять у радіусі двох кілометрів.
Що стосується церковного "всередині", то саме в Сан-Міґелі ми вперше побачили дивну особливість, яка виявилась характерною для багатьох мексиканських церков, насамперед провінційних: фігури біблійних героїв та святих там вбирають у справжній одяг, немов манекени в магазинах.
У деяких випадках на скульптури ще й вішають справжні перуки. Маленького Ісуса, як правило, вбирають у маленьку дитячу сукню, тож здалеку здається, що це дівчинка.
Оля каже, що ці одягнені скульптури, особливо якщо це закривавлений Христос (див. фото вище), неймовірно страшні. Що ж, натуралізму у зображенні страждань спасителя їм справді не бракує, і так майже всюди, де ми були.
Ми прогулялись трохи далі безпосереднього центру міста, де менше сувенірних крамниць і дорогих кафе для туристів.
По дорозі зайшли ненароком на подвір'я школи. Це була субота, тому ми нікого там не зустріли. Подвір'я зовсім невелике, але воно вмістило і спортивний майданчик, і патріотичні графіті до двохсотріччя незалежності.
А також багато інших графіті.
Також школа чітко прописує свою місію, цінності та "бачення". Найперша цінність - любов :)
І багато іншого симпатичного було в місті.
Початок весільної церемонії (цілком світської, до речі) проходив у ботанічному саду поруч із містом, який називаться El Charco del Ingenio. Тамтешні краєвиди були б більш мальовничими, якби річка не настільки пересихала. Взагалі, у місцевому засушливому кліматі ботанічний сад виглядає неминуче бідно - суцільні кактуси :) Але кактуси теж бувають красивими, а справжнє ботанічне розмаїття можна знайти в спеціальній окремій "теплиці" (радше "холодиці", в цьому випадку).
Бідний клімат не означає бідного життя, за мірками країни. Вже постфактум, після відвідин півдня країни, Сан-Міґель-де-Альєнде почав здаватись нам дуже благополучним містом. Коли біля придорожного кафе на середині згаданого 6-годинного шляху до нас підійшли кілька бабусь та малих дітей, з індіанськими рисами облич, продаючи за безцінь якісь жуйки і тканини, нам ця кричуща бідність і безнадія здалась якимось винятком, маргінальним відхиленням. Пізніше виявилось, що ми помиляємось, але це виявилось уже не в Сан-Міґелі.
Нам сподобалось у місті, попри те, що в ньому немає цікавих музеїв чи археологічних пам'яток, а довкола лише посушливий степ із рідкими вкрапленнями сільськогосподарської діяльності. Для любителів старовини, вуличок, церков - дуже рекомендую.
Втім, якби я їхав у Мексику другий раз і мав менше часу, то все ж обрав би Юкатан і Чьяпас - найкрутіші регіони країни, як на мене. Про них - у кількох наступних постах.
***
No comments:
Post a Comment