Нарешті, Чьяпас (він же Чіапас - згідно з українською вікіпедією, або Ч'япас, за звучанням, однак я все одно буду писати Чьяпас, за звичкою).
Чьяпас - великий штат на крайньому півдні країни, який межує з Гватемалою на сході, штатом Оахака на заході, а на північ від нього лежить Юкатанський півострів. У Чьяпасі вологий клімат, тут немає пустель і засушливих степів, як у більшій частині країни. В цьому штаті можна знайти велетенські території непролазних джунглів, потужні повноводні річки, мальовничі гори чотирикілометрової висоти, узбережжя Тихого океану, численні руїни майянських міст та трохи менш численні міста сучасні.
Чьяпас має багато облич - мальовничі краєвиди тільки одне з них. Однак я відкладу розмову про бідність, сапатистів та майя до наступних дописів. У цьому - лише краєвиди.
Ось, скажімо, джунглі на півночі штату, в околицях Паленке - у цьому будиночку ми провели дві ночі під захистом антимоскітної сітки. Щоправда, вона не захищала від шуму скажених цикад та постійного і гучного падіння якихось плодів чи горіхів з дерев.
Але якщо їхати з півночі в напрямку Сан-Крістобаля, рівнинні й вологі джунглі змінюються більш сухими і порівняно прохолодними горами. Паскудної якості дорога кружляє запаморочливими серпантинами, то підіймаючись, то опускаючись, і перетворює не таку вже й далеку поїздку на втомливий цілоденний заїзд. У найвищих місцях дерева стають на сто відсотків хвойними, і пейзаж починає нагадувати радше Карпати. До речі, традиційний чоловічий одяг тут ну дуже схожий на гуцульський.
Але перш ніж їхати в гори, по дорозі з Паленке є сенс відвідати водоспади.
По-перше, Аґуа Асуль ("блакитна вода", так ось банально), де каскад широкий і кількарівневий, а падаюча вода дуже приємно масажує спину :) Щоправда, місце аж надто туристичне, і купатись можна лише в одній секції, потенційно більш небезпечній, зате без десятків навезених звідкись дітей.
Другий водоспад - Місоль-Ха (Misol-Ha), де людей уже майже нема, хоча якісь невеликі гроші за вхід все одно беруть. Але місце, як на мене, красивіше.
По поверхні води натягнуті мотузки - я так розумію, для безпеки людей, яких може понести потоком води в напрямку наступного невисокого каскаду з гострим камінням (на фото не видно).
А вже після Сан-Крістобаля одна з найкращих опцій - поїхати в Каньйон дель Сумідеро. Це природна ущелина з великими, до кілометра заввишки, скелястими "стінами", між якими протікає річка Гріхальва. Краєвид з каньйону навіть зобразили на гербі штату Чьяпас.
Порівняйте з гербом (з вікі):
Справді, вживу краще.
Час від часу на березі можна помітити сонних крокодилів.
Тут прямо на скелі виріс фейс якогось злісного дядька.
По всій території каньйону - повно птахів. Переважно чаплі і баклани.
Мексиканці були б не мексиканці, якби не замутили в одному місці капличку Марії Гваделупської.
А в самому кінці - гідроелектростанція із пам'ятником її будівникам.
На цьому візуальний матеріал по темі закінчується, а переказувати словами тупо - треба було більше фотографувати, особливо в горах... Та і що ті фотографії, дивитись треба. Реально чи не найкрасивіший край із усіх, у яких я побував (можу порівняти хіба з кантоном Лугано у Швейцарії). Вже зараз скучаю за Чьяпасом.
P.S. Фотографії з Аґуа Асуль - не мої, а наших друзів Фаїни і Карлоса. У той день наш фотоапарат розрядився. У наступних дописах буде іще кілька їхніх фотографій, з тієї ж причини.
***
Також із цієї серії:
Мексика, частина 1: Вступ
Мексика, частина 2: Міста
Мексика, частина 8: Юкатан
Мексика, частина 9: Майя (на Юкатані)
No comments:
Post a Comment