Чьяпас, як і Юкатан, може похвалитись присутністю кільканадцяти майянських міст, точніше, їх залишків, на своїй території. Найбільш відоме серед них - Паленке, ви, імовірно, чули цю назву. В Чічен-Іцу нам було не по дорозі, а ось Паленке знаходиться чітко на трасі з Юкатана в Сан-Крістобаль-де-лас-Касас, тож ми ніяк не могли не заїхати в одну з найважливіших пам'яток всієї доколумбової Америки.
Про важливість я пишу без перебільшення, хоч і не вдавався б до такого пафосу, як наш гід (так, ми вирішили хоч один раз узяти гіда). Цей хлопець щиро закоханий у Паленке, як і в археологію майя в цілому, і вкрай захоплено розповідав нам своєю слабенькою англійською про життя в місті за царя Пакала Великого 1400 років тому.
Це - "Храм написів", за словами гіда, найважливіший храм в усій Мексиці. Не знаю, наскільки це правда, але суть у тому, що тут знайдено дуже багато ієрогліфічних написів, у яких розповідалась історія міста та правління Пакала. Власне, це і є його гробниця, але більшість цінних речей вивезли в Мехіко, в центральні музеї.
Гід дуже жалівся на стан розкопок у Паленке. Річ у тім, що більша частина міста - 98%, за його словами (або 90%, згідно з вікі) - лишається під покровом густих джунглів. Заритими лишаються більше тисячі будівель. Розкопки ускладнює і статус національного парку, і, насамперед, відсутність фінансування. Увесь туристичний дохід від Паленке іде в Мехіко, а звідти повертаються якісь копійки. Щоправда, неясно, чому влада штату не може встановити власний тариф і поповнити порожню казну - в Паленке потрібен тільки один квиток, від Національного інституту археології, завдяки чому вхід до пам'ятки тут втричі дешевший, ніж в Укшмалі. Хоча туристів помітно більше (і навряд чи через ціну).
Бачите гору? За словами нашого гіда, це не гора, це храм, найбільший храм у Паленке. Але "відкриють" світові його нескоро.
В Паленке дуже багато людей, причому туристів, здається, менше, ніж вуличних торговців. На вході - їжа та сувеніри, зокрема, до всіх приїжджих підходить купа малих дітей із феньками та іншим дріб'язком. Всередині міста, на доріжках між храмами, сидять торговці з тематичними сувенірами, в основному це страшні маски та репродукції відомих барельєфів. У одного з цих торговців наш гід за допомогою репродукцій пояснював міфологію майя.
Місце велелюдне та галасливе, але водночас цікаве і красиве. Враховуючи дешевий вхід і близькість до однієї з центральних доріг, в Паленке просто не має сенсу не заїхати. Крім того, тут ми виявили іще одну "атракцію", пов'язану з містами майя - справжні густі джунглі довкола. Чьяпас більш вологий, ніж Юкатан, тому флора і фауна буяють. Я, зокрема, вже писав про атмосферу сельви в готельному будиночку поруч із Паленке, де ми двічі заночували.
Але навіть джунглі Паленке меркнуть перед природною красою Якшчілана (Yaxchilan) - четвертого та останнього з відвіданих нами міст майя. Він розташований на крайньому сході Чьяпаса, і до нього взагалі немає дороги - дістатись можна лише на моторному човні із найближчого містечка. Заплив по широкій річці Усумасінті триває півгодини, а щоб не нудьгувати, можна виглядати у воді крокодилів (не побачили жодного, хоча вони там ніби є) та спостерігати за нечисленними ознаками життя у Гватемалі, яка починається зразу на протилежному березі річки.
На жаль, у цей день ми зафейлили з фотоапаратом - я завтикав вставити щойно заряджений акумулятор. Тому фотки ненаші (від Карлоса) і їх мало. Це прикро, бо місто Якшчілан якраз хочеться закарбувати в пам'яті - похмуре, майже безлюдне, воно, як і Етцна, справді асоціюється із загадковістю та гнітючістю цивілізаційного колапсу майя. Відчуваєш щось геть інше, ніж у базарному Паленке чи у формальному, відполірованому Укшмалі.
Зокрема, у темних закутках древніх будівель живе повно кажанів, а також змії (не знаю, чи отруйні, але вмикати ліхтарик і дивитись під ноги в будь-якому разі варто).
Стан збереження будівель у Якшчілані поганенький, але деякі з менш поруйнованих вражають.
А ще навпроти цього храму, в кронах високих дерев, живе декілька веселих мавп'ячих сімей. Власне, в Якшчілані водиться відразу декілька видів мавп. Наскільки я зрозумів із пояснень, є мавпи-ревуни (один ревун довго лякав нас іздалеку страшним ричанням, ми було подумали, що це ягуар) і є павукоподібні мавпи. З останніми треба обережно, бо вони мають звичку кидатись у людей своїми какашками.
Але ось цей хлопець, мабуть, і не ревун, і не "павук". Він якийсь час тусувався на дещо віддаленому дереві поруч із родичами - там була одна дуже велика, товста мавпа і одне зовсім мале мавпеня. А потім цей чувак за допомогою усіх п'яти кінцівок (рук, ніг та хвоста) перебрався на найближче до людей дерево, де крона опускається до підніжжя храму, і почав спокійно пожирати листя та втикати на людей. Клацання десятка фотоапаратів йому ніяк не заважало, мабуть, звик уже, або просто любить попозувати.
І взагалі природа в Якшчілані чудесна і великою мірою "недоторкана" - недарма ж сюди навіть не проїхати по землі. Тут я єдиний раз побачив тукана. Це був якийсь некрупний вид, але з яскравим кольоровим пір'ям і довгим дзьобом, трохи вужчим, ніж у "типового" тукана з картинок. Інших птахів та різної дрібної живності теж немало. І є ось такі дерева, навіть важко уявити, скільки йому років.
На цьому з майя ми покінчили. Та і втомили вони нас трохи. Вас, гадаю, теж, тому на цім слові завершую.
***
Також із цієї серії:
Мексика, частина 1: Вступ
Мексика, частина 2: Міста
Мексика, частина 8: Юкатан
Мексика, частина 9: Майя (на Юкатані)
Мексика, частина 10: Чьяпас (природа)
Мексика, частина 11: Чьяпас (сапатисти і Сан-Крістобаль)
No comments:
Post a Comment