Паризькі цвинтарі

Цікаві могили з цвинтарів Монапарнас та Пер-Ляшез. Це лише невелика вибірка - цікавого там багато і гуляти цвинтарями можна довго і з задоволенням, чого я якось не очікував. Перепрошую за якість фото і за сонце, якого я не знав як уникнути.

На Монпарнасі найпопулярніша, мабуть, могила - Сартра і Бовуар. На плиті лишають використані квиточки чи просто папірці з записками. Те саме було іще на кількох більш-менш знаменитих могилах.

Мексика: від початку до кінця

Мексика, частина 1: Вступ

Кілька коротких фактів.

Мексика, частина 2: Міста

Загальний пост - про колоніальне містопланування, сучасні нетрі тощо.

Мексика, частина 3: Мехіко (центр)

Центральна частина столиці, з монументами і пафосом.

Мексика, частина 4: Мехіко (музей антропології)

Дуже крутий музей, присвячений живим, і мертвим, і ненарожденним етносам і культурам Мексики.

Мексика, частина 5: Мехіко (Койоакан)

Один із найприємніших районів столиці, де жили (і померли) Фріда, Дієго та Лев Давидович.

Мексика, частина 6: Сан-Міґель-де-Альєнде

Красиве, затишне гірське місто на північ від столиці.

Мексика, частина 7: Транспорт

Загальний пост про транспорт - метро, автобуси, колектіво тощо.

Мексика, частина 8: Юкатан

Омитий морями і неможливо спекотний півострів на крайньому сході країни.

Мексика, частина 9: Майя (на Юкатані)

Перші відвідини пірамід майя.

Мексика, частина 10: Чьяпас (природа)

Найкрасивіший регіон країни.

Мексика, частина 11: Чьяпас (сапатисти і Сан-Крістобаль)

Водночас, Чьяпас - це край злиднів і центр народного повстання.

Мексика, частина 12: Майя (у Чьяпасі)

Також у Чьяпасі є свої, не менш цікаві руїни майянських міст.

Мексика, частина 13: Масунте

Для дводенного відпочинку на Тихому океані ми обрали, мабуть, найкраще місце.

Мексика, частина 14: Оахака

Дорогою в Мехіко заїхали в місто психоделічних алебріхес та їстівних коників.

***

Наче все. Чорт, як я вже скучив за Мексикою!

Мексика, частина 14: Оахака

Насамкінець, дорогою з Тихого океану до Мехіко (де на нас чекав літак у Європу), ми заїхали в Оахаку - велике місто у центральній частині країни.

Якщо зайти в правильне кафе ("Алекс" називається) за три квартали від сокало, можна отримати не лише смачнючий сніданок, але й видовище велетенських папуг у клітках. Тут із фотки не зрозумієш, але реально довжина червоного, якщо із хвостом - понад метр. Ара. Я такого здорового папугу ще не бачив.

Мексика, частина 13: Масунте

Масунте - маленьке містечко на Тихому океані, вже в штаті Оахака (11 годин їхали горами з Сан-Крістобаля). Тут живе від сили тисяча людей і кілька десятків приїжджих (більшість туристів зосереджені в інших містечках цього узбережжя). Практично всі туристи - якісь хіпани і растамани з США і Німеччини, також було два французькі геї, які дуже ніжно цілувались практично увесь час. Навіть у морі. 

Частина хіпанів насправді постійно тут живе, працюючи в барах та готелях і плетучи фєньки на продаж. Усім в кайф. Туристичної інфраструктури особливої тут нема, є тільки готельні будиночки-кабаньї, жива музика відразу в кількох барах кожної ночі і відчуття розслабону, за яким сюди і приїздять нечисленні громадяни.

Словом, тихе, далеке від людних курортів місце. Але чомусь саме тут, в першу ж годину після приїзду, я зустрів свою колишню одногрупницю з Могилянки. До чого ж тісний світ, мда.

Їй уже треба було їхати, в інше океанське містечко, так що іще за годину ми б точно розминулись. Я і Оля, натомість, вирішили лишитись у Масунте надовше (наша швейцарсько-мексиканська компанія на цей час уже подалась із Чьяпаса прямо в Мехіко). Нам дуже хотілось побувати на океані, і якраз Масунте нам наполегливо радив Чапай, який виїздив усю Мексику і може вважатись авторитетом у таких справах.

Тихий океан прекрасний, але хвилі дуже високі, тому далеко не запливеш, і якщо не зловити правильно хвилю, вона може досить боляче вдарити тобою об берег. Також прекрасний центр дослідження і розведення морських черепах. Черепашок в акваріумах трохи шкода - тісно там, усе ж - але на кожну таку "виставлену" черепаху є десятки черпашенят, яких робітники центру випускають у вільне плавання океаном, турботливо зберігши в інкубаторах яйця.

Далі лише фотки, писати особливо немає про що. У Масунте нема нічого такого, щоб дізнатись чи отримати якийсь несподіваний досвід. Там просто круто, ось і все.

Мексика, частина 12: Майя (у Чьяпасі)

Чьяпас, як і Юкатан, може похвалитись присутністю кільканадцяти майянських міст, точніше, їх залишків, на своїй території. Найбільш відоме серед них - Паленке, ви, імовірно, чули цю назву. В Чічен-Іцу нам було не по дорозі, а ось Паленке знаходиться чітко на трасі з Юкатана в Сан-Крістобаль-де-лас-Касас, тож ми ніяк не могли не заїхати в одну з найважливіших пам'яток всієї доколумбової Америки.

Про важливість я пишу без перебільшення, хоч і не вдавався б до такого пафосу, як наш гід (так, ми вирішили хоч один раз узяти гіда). Цей хлопець щиро закоханий у Паленке, як і в археологію майя в цілому, і вкрай захоплено розповідав нам своєю слабенькою англійською про життя в місті за царя Пакала Великого 1400 років тому.

 

Мексика, частина 11: Чьяпас (сапатисти і Сан-Крістобаль)

У попередньому дописі я казав, що Чьяпас - найкрасивіший регіон Мексики.

І водночас він найбідніший - у рейтингах мексиканських штатів він посідає найгірші позиції за більшістю показників, окрім, хіба що, злочинності. Тут 51% населення досі живе в сільській місцевості (по країні - 22%), а третина жінок не вміє читати і писати. Чьяпас оминули ті плоди глобалізації, які частково відчули столиця та північні штати - де люди мають можливість або працювати на численних заводах і фабриках, відкритих американцями, або емігрувати у сусідні США і звідти допомагати рідним. Не лише сучасність, але й історія грає проти місцевих людей, бо регіон традиційно має велику частку індіанського населення, нащадків тих самих майя. А індіанці у Мексиці, знову ж таки традиційно, не мають ані крихти економічної чи політичної влади. Поступово ситуація з землею та правами для бідних селян-індіанців загострилась до межі, і з цього проросло коріння руху сапатистів.

Майже 20 років минуло від 1 січня 1994 року, коли Ejército Zapatista de Liberación Nacional (EZLN), тобто Сапатистська армія національного визволення, увійшла в Сан-Крістобаль-де-лас-Касас - одне з головних міст Чьяпаса. Пізніше було жорстоке придушення опору урядовими військами, перемир'я та численні переговори, на яких уряд поступився лише у кількох дрібних питаннях і не поставив під сумнів головне - перерозподіл землі. Прихильники сапатистів отримали від уряду кілька маленьких гірських сіл із дозволом вести там комунальне господарство на свій розсуд. Про всяк випадок влада вирішила побудувати біля кожного такого села військову базу.

Ми двічі чи тричі проїжджали повз такі комуни, які гордо заявляють про своє існування.

Мексика, частина 10: Чьяпас (природа)

Нарешті, Чьяпас (він же Чіапас - згідно з українською вікіпедією, або Ч'япас, за звучанням, однак я все одно буду писати Чьяпас, за звичкою).

Чьяпас - великий штат на крайньому півдні країни, який межує з Гватемалою на сході, штатом Оахака на заході, а на північ від нього лежить Юкатанський півострів. У Чьяпасі вологий клімат, тут немає пустель і засушливих степів, як у більшій частині країни. В цьому штаті можна знайти велетенські території непролазних джунглів, потужні повноводні річки, мальовничі гори чотирикілометрової висоти, узбережжя Тихого океану, численні руїни майянських міст та трохи менш численні міста сучасні. 

Чьяпас має багато облич - мальовничі краєвиди тільки одне з них. Однак я відкладу розмову про бідність, сапатистів та майя до наступних дописів. У цьому - лише краєвиди.

Ось, скажімо, джунглі на півночі штату, в околицях Паленке - у цьому будиночку ми провели дві ночі під захистом антимоскітної сітки. Щоправда, вона не захищала від шуму скажених цикад та постійного і гучного падіння якихось плодів чи горіхів з дерев.

Але якщо їхати з півночі в напрямку Сан-Крістобаля, рівнинні й вологі джунглі змінюються більш сухими і порівняно прохолодними горами. Паскудної якості дорога кружляє запаморочливими серпантинами, то підіймаючись, то опускаючись, і перетворює не таку вже й далеку поїздку на втомливий цілоденний заїзд. У найвищих місцях дерева стають на сто відсотків хвойними, і пейзаж починає нагадувати радше Карпати. До речі, традиційний чоловічий одяг тут ну дуже схожий на гуцульський.

Мексика, частина 9: Майя (на Юкатані)

Давня цивілізація майя знайома більшості з нас із дитинства, де вона йшла в одному ряду з ацтеками і інками (доколумбова Америка, піраміди і людські жертвопринесення, конкістадори...), а недавно всі ми уважно стежили за анонсованим завершенням календаря майя, потайки сподіваючись, що кінець світу таки настане. Не склалось.

Про цей кінець світу я прочитав ще років у 12, в одній конспірологічній книжці, яка починалась із невинного переказу подорожей Тура Хейєрдала (значить цивілізацію в Америку могли принести єгиптяни! так ось чому у Мексиці піраміди!), а закінчувалась розповіддю про супертехнологічну цивілізацію на Атлантиді (вона ж Антарктида), принесену інопланетянами. Захопливе було чтиво, і навіть дату закінчення календаря я майже точно запам'ятав іще з тих часів, не уявляючи всього майбутнього кіпішу.

Давні майя займали територію сучасних південно-східної Мексики (півострів Юкатан та штат Чьяпас), Гватемали, Белізу, Гондурасу. Від ацтеків та інків відрізнялись двома речима: по-перше, у них ніколи не було імперії - лише міста-держави, які часом вступали в союзи між собою, але ніколи - у велике державне утворення. По-друге, переважна більшість міст занепали наприкінці І тисячоліття н.е., і до приходу іспанців лишились, здебільшого, сховані джунглями руїни. Вчені досі сперечаються про причини "колапсу майя класичного періоду". Майже напевне відіграли роль зміни клімату та вічна ворожба між містами-державами, але факт у тому, що такий занепад дозволив решткам багатьох міст добре зберегтись до нашого часу. Бо міста ацтеків, наприклад, іспанці просто засквотили і згодом зруйнували там багато потенційно цікавої архітектури.

Так ілюструють географію розселення майя в столичному музеї антропології (здається, перебільшуючи важливість Юкатана і мінімізуючи роль Гватемали):

Міста майя на сьогодні є, мабуть, головною туристичною атракцією південного сходу країни. Відвідуваність пам'яток різко зросла після появи фільму Мела Гібсона "Апокаліпто", а згодом через розмови про кінець світу. Місцеві вкрай тішаться з тієї іронії, що така несусвітня дурня принесла відчутні позитивні наслідки. Дурня здебільшого оминула мене, однак мені теж було цікаво побачити архітектуру майя вживу і заодно більше дізнатись про час, коли в цих будівлях вирувало життя. Першим пунктом призначення був Укшмаль (Uxmal).

Мексика, частина 8: Юкатан

Юкатан - великий півострів на південному сході Мексики, який розділяє Карибське море та Мексиканську затоку і ніби "тягнеться" в напрямку Куби та Флориди. Крім того, це найближча до Європи частина країни, тож останнім часом дедалі більший відсоток іноземних туристів прилітає в Канкун, а не в Мехіко. В такому разі до далекої столиці їхати взагалі необов'язково, бо на Юкатані є чим зайнятись, на будь-який смак.

Наприклад, любителі багатоденного пролежування на пляжі поруч із комфортним готелем нині наводнили Канкун та його курортні передмістя. Це місто за популярністю давно обігнало Акапулько, а за дорожнечею, мабуть, не поступається центру Мехіко. Втім, важко сказати, бо ми до Канкуна не доїхали. Як і більшості європейських туристів (на відміну від американських), нам до вподоби були інші принади Юкатану - колоніальні міста, підземні озера, дикі пляжі та руїни майя. Ніякої упередженості стосовно американців, це все емпіричні спостереження місцевих - європейці, насамперед французи, значно частіше їдуть відчути природу та історію цих країв, незважаючи на нестерпну спеку. В цьому сенсі ми були типовими європейцями.

В плані спеки Юкатан - одне з найгірших місць у Мексиці. На відміну від більшої частини країни, півострів абсолютно рівнинний, тут нема жодних гір чи височин. Температура стабільно висока протягом року, 30-35 градусів, а повітря вологе (і це ми ще в сухий сезон приїхали). Жодного разу, навіть пізно вночі, у нас не виникла потреба "накинути щось" поверх футболки.

Юкатан у нас почався із Кампече, де ми відпочили, погуляли та склали плани на наступні кілька днів (які все одно потім змінили - наші швейцарці виявились несхильними до довготермінового планування). Гарне колоніальне місто з красивою набережною, але абсолютно некупабельним морем.

Мексика, частина 7: Транспорт

Стан транспорту, і міського, і міжміського, - це один із найбільш показових індикаторів, перепрошую за вислів, цивілізаційного вибору країни. У Євросоюзі шанують потяги і просторі міські трамваї; у США не люблять залізницю і віддають перевагу особистим автомобілям, у місті і поза ним; в Україні зберігають потяги, однак у містах панують маршрутки.

Так ось, Мексика у цій типології знаходиться десь поміж США і Україною, запозичивши найгірше в обох системах: відсутність залізничних перевезень та засилля маршруток. Я не думаю, що вони навмисне хотіли отримати саме таку ситуацію, це радше мимовільний результат роботи невидимої руки ринку, яка з часів лібералізації економіки у 90-х роках керує транспортною мережею країни.

Не "лібералізованим" лишається хіба що метрополітен у Мехіко, де проїзд коштує лише 3 песо (= 2 гривні, як у Києві). Метро має 12 ліній і 195 станцій, але навіть цього не вистачає, щоб покрити все велетенське місто (не кажучи вже про передмістя). Крім того, лінії якось асиметрично розташовані і дивно перетинаються, через що навіть недалека поїздка може потребувати три пересадки, або однієї пересадки на іншому кінці міста... В будь-якому разі, це головний транспорт столиці, і людей тут ДУЖЕ багато. Ще до початку години пік вагони набиваються тісніше, ніж у Києві. Люди пропускають по два-три потяги в черзі до дверей, щоб нарешті зайти, незважаючи на те, що потяги їздять дуже часто. У вагонах спекотно і нема чим дихати, особливо якщо це вагон із слабким кондиціонером і зачиненими вікнами.

Словом, досвід не найприємніший, на жаль. Потяги у Мехіко виглядаються старішими, ніж київські, але, здається, не повільніші. Реклами всередині або нема зовсім (тільки щось соціальне від муніципалітету), або дуже мало. І ніяких телеекранів. Якраз у Мехіко я очікував побачити "конкуренцію" київській зарекламованості, але був радий помилитися.

Окрім Мехіко, щось подібне на метро є також у Гвадалахарі та Монтерреї, де я не був.

У міських автобусах і маршрутках ми, здається, жодного разу не їздили: у Мехіко користувались метро, а в інших містах центральна частина невелика і там достатньо своїх двох. Що у столиці, що у провінції, вулицями їздить однаковий міський транспорт - трохи старих автобусів середнього розміру, десь як наші старі ЛАЗи, і багато старих дрібних маршруток (песеро). Великих нових автобусів, а-ля "кращому транспорту в Києві бути", не помічено. Тролейбуси у Мехіко, як я потім дізнався, існують, але їх тепер тільки 9 ліній і я жодного не бачив. А трамваїв просто нема в жодному з відвіданих нами міст, і взагалі майже ніде в країні нема.

Мексика, частина 6: Сан-Міґель-де-Альєнде

Сан-Міґель-де-Альєнде - "колоніальне" місто на північ від Мехіко, у 6 годинах їзди. Це, мабуть, одне з найгарніших міст у Мексиці - невелике, охайне, з багатьма старими будинками і вузькими вимощеними вуличками, з красивими церквами, та ще й оточене мальовничими горами. Ми провели тут два з половиною дні, протягом яких відбулось весілля наших швейцарсько-мексиканських друзів Карлоса і Фаїни. Так що час ми б і так добре провели, враховуючи привід, але атмосфера Сан-Міґеля лише додала приємних відчуттів.

У Сан-Міґелі знаходиться один із найгарніших соборів Мексики - присвячений святому Міґелю, як можна здогадатись. Він досить високий і його важко було повністю втиснути в кадр.

Мексика, частина 5: Мехіко (Койоакан)

Койоакан - район, розташований на південь від центру Мехіко. Колись це було окреме село чи містечко, але стрімке розростання столиці поглинуло його цілком. Однак поглинувши, не дуже, здається, змінило. Раніше Койоакан був престижним передмістям для заможного населення, і якісь ознаки "елітності" збереглись тут досі. В усякому разі та частина, де ми провели один день, заселившись у хостел на вулиці Берлін.

Це тераса хостелу зі сходами у внутрішній дворик із садом. Наскільки я зрозумів, більшість будинків довкола мають такі дворики і садики.

До речі, там є не лише вулиця Берлін: довкола розташовані вулиці Париж, Відень, Лондон і т.д., словом, різноманітні європейські столиці.

Ще трохи фотографій із хостела:

Мексика, частина 4: Мехіко (музей антропології)

Якщо ви докладете зусиль і дійдете до самого кінця Пасео де ла Реформа, то вийдете до великого парку, який називається "ліс Чапультепек". Окрім різного роду дитячих розваг, прогулянкових маршрутів, фонтанів та озер там розташовано декілька музеїв, у тому числі Національний музей антропології - найбільш відвідуваний музей країни. Як виявилось, недаремно.

Але йдучи в напрямку музею, не біжіть щодуху, озирніться по сторонах, подивіться під ноги.

В парку Чапультепек живе безліч білочок - на кожному кроці вони, і абсолютно не бояться людей.


І запросто їдять прямо з рук.

Мексика, частина 3: Мехіко (центр)

У цій серії постів я не завжди буду чітко слідувати хронології нашої подорожі. Наприклад, з Мехіко почалась поїздка, бо саме туди прямував наш авіарейс. У перший же день ми побували в районі під назвою Койоакан, а подивитись центр міста змогли лише в останній день подорожі, перед відльотом додому. Але логічно було б почати саме з центру Мехіко.

Не знаю, у яких мовах, крім східнослов'янських, так дивно роз'єднались назва міста і назва країни. Іспанською є країна Мехіко і місто С'юдад де Мехіко; звук "кс" з'являється при перекладі на багато мов і зазвичай зберігається послідовно, і в назві міста, і в назві країни. Зате ми в такий хитрий спосіб ми можемо говорити про Мехіко, не плутаючи його з Мексикою і не додаючи в назву пояснювальне слово "місто" ("Ciudad de", "City", "-Stadt" тощо).

Як відомо, Мехіко іспанці будували у XVI ст. безпосередньо на місці ацтекської столиці Теночтитлана, який, у свою чергу, було засновано лише двома століттями раніше. Історичної спадщини мексиканці не соромляться і демонструють макет міста-попередника просто поруч із центральною площею:

А ось іще одне зображення, із музею антропології:

Мексика, частина 2: Міста

У Мексиці, на відміну від Європи, немає сенсу обмежувати свою туристичну активність лише центрами старих міст. Тут їх не так багато, і вони не настільки архітектурно розмаїті. Однак декілька міст тут однозначно варті уваги, і загалом цікаво побачити особливості урбанізму по-мексиканськи.

Більшість старих міст Мексики прийнято називати "колоніальними" - їх засновували іспанці у XVI-XVII століттях, часто на місці раніших індіанських міст. За винятком Мехіко, вони дуже подібні у структурі.

У центрі міста ви обов'язково знайдете квадратної форми сокало (центральну площу). На площі - місцевий собор. Важлива відмінність від європейських центрів: ніякої ратуші на сокало, є хіба що палац губернатора (як в Оахаці).

Сокало становить собою зелений сквер, часто з фонтанами і якимись скульптурами. Саме на сокало завжди зосереджуються чистильники взуття з їх високими стільцями для клієнтів. Дерева і кущі на центральній площі (а також у інших подібних скверах) прийнято досить дивно підстригати

Сан-Мігель-де-Альєнде:

До містобудування іспанці підходили раціонально-геометрично: акуратно вимощені вулиці перетинаються під прямими кутами і мають більш-менш однакову ширину (замалу, звісно, для сучасного трафіку). Тротуари вузькі, часом дуже високо підняті над проїжджою частиною. На вулицях стоять одно- і двоповерхові будинки з плоскими дахами і пофарбовані в різні кольори, переважно пастельних тонів.

Мексика, частина 1: Вступ

Отже, знайшовши привід та відчувши достатньо натхнення, ми поїхали-таки у Мексику. Не те щоб я аж надто мріяв про цю подорож, але Мексика точно стояла десь у верхівці мого особистого топу "де іще треба побувати". Щонайменше від часів прочитання "Авантюри" Артема Чапая, романтичної книжки про мандри автостопом без мети і без грошей (між іншим, книжку раджу, хто ще не).

Наші мандри були менш романтичними, та і спали ми все-таки не в наметі, але про Мексику я також напишу. Не книжку, а кілька постів із аматорськими ілюстраціями. Відразу мушу зазначити, що моє бачення цієї країни може бути поверховим, бо я не знаю іспанської і не мав нагоди поспілкуватись із місцевими мешканцями (а поспілкуватись вони люблять, зокрема із незнайомцями). Та щось все ж побачив, щось оцінив, щось глибше зрозумів і щось уточнив згодом в інтернеті. Зрештою, просто гарно провів час. Що і як було в Мексиці - у наступних випусках нашої передачі.

А поки що короткий загальний вступ: те, що ви і так можете прочитати у вікіпедії, але я все одно перекажу своїми словами. Для контексту.

Отже, варто знати, що:

- за площею Мексика більш ніж утричі більша за Україну (в проекції Меркатора такі речі часто неочевидні);

- там проживає 112 мільйонів людей, тож це найбільш населена іспаномовна країна світу (у 1950 році мексиканців і іспанців було порівну - по 28 мільйонів, але населення Іспанії відтоді зросло тільки до 47). Зараз зростання населення ніби трохи менше, ніж раніше: за 35 років коефіцієнт народжуваності впав із 5,7 дітей на одну жінку до 2 дітей. Але вікова структура все ще виглядає дуже юно;

- у одному лише місті Мехіко мешкає майже 9 мільйонів людей, а якщо разом із передмістями (реальної межі між містом і передмістям все одно немає) - всі 20 мільйонів. У дитинстві я чув про Мехіко як про найбільше місто світу, і хоч зараз воно поступилось цим званням, але лишається одним із;

- за останні роки, поки триває Mexican Drug War, кількість убивств у Мексиці зросла з 10 до 27 тисяч на рік. Більшість із них скоюють у північних штатах країни, де зосереджено більшість наркокартелів. В одному лише штаті Чіуауа (з населенням 3,4 мільйони людей) сталось 2300 вбивств у 2011 році - стільки ж, скільки в усій Україні;

- ВВП на душу населення у Мексиці більш ніж удвічі вищий, ніж в Україні (15 тисяч доларів (за купівельною здатністю) проти 7 тисяч); навіть якщо брати менш "економоцентричний" індекс людського розвитку ООН - все одно маємо 0,775 проти 0,740 на користь Мексики (61 і 78 місце відповідно). Однак про індекс GINI (економічну нерівність) поки що промовчу;

- народи, що їх застали іспанці у 16 ст., нікуди не зникли і не розчинились цілковито в популяції колонізаторів: різноманітні автохтонні етноси заселяють усю країну, особливо південь, де мешкають нащадки тих самих майя. Автохтонне населення - це близько 10% громадян Мексики (на додачу до 80% метисів та 10% білих креолів).

- у Мексиці вдосталь і пустель, і джунглів, і гір, і морських узбереж, і багато чого іншого. Разом із тропічним кліматом це сприяє великому біорізноманіттю: всього 200 тисяч видів, в тому числі перше місце за кількістю видів плазунів і друге - за кількістю видів ссавців;

Це все не лише "ради праздного любопытства". Я в наступних постах якось зачіпатиму багато з цих фактів - особливо стосовно демографії, економічної ситуації тощо. Так би мовити, зустріч надійних об'єктивних даних і потенційно оманливого особистого досвіду.

Наступний пост - про мексиканські міста.

***

Також у цій серії:

Мексика, частина 2: Міста