Виміри і перевиміри ВВП

Цього місяця натрапив аж на дві новини подібного змісту: "статистичні відомства зробили перерахунок, і виявилось, що не так у нас і погано було з ВВП". Зокрема, днями британці довідались про реальні (незначні) масштаби рецесії 1990 року:

А ще до цього, на початку квітня, Нігерія вразила всіх своїм новим перерахованим ВВП, який в одну мить виріс на 89%. У типовий для африканської статистики спосіб, як показує графіка від The Economist:

Той же Economist пояснює, як оновлення "базового року" та уточнення відносної ваги різних секторів економіки дає такі результати. Це тільки один з можливих варіантів "раптового" збільшення чи зменшення ВВП. З огляду на важливість ВВП та інших аналогічних індикаторів для політики, навіть порівняно невеликі неточності у вимірюванні можуть призвести до глобальних наслідків. Був випадок, коли британський уряд затято боровся з рецесією, взяв кредит МВФ, почав скорочувати державні витрати і в підсумку програв вибори - консервативній партії під проводом Маргарет Тетчер. А потім виявилось, що ніякої рецесії не було.

Принаймні, так про це розповідає Діана Койл у книжці GDP: A Brief but Affectionate History. Там є іще декілька курйозних історій, а також розбір пов’язаних статистичних труднощів і огляд еволюції поняття ВВП у ХХ столітті. Ну, що основоположником ВВП був випускник Харківського університету Саймон Кузнець, ви і так знаєте, а вся інша еволюція не особливо цікава.

Зате цікаво вкотре пересвідчитись у важливості якісної статистики. Я уявлення не маю, наскільки все добре з якістю у нашого Держстату та інших відомств. Маю надію, що все гаразд, бо здійснити незалежний "громадський" перерахунок ВВП практично нереально. Можна хіба що перевірити, чи опубліковані цифри не було банально придумано (тобто сфальсифіковано) - на цьому, наприклад, зловили греків, коли почалась криза (був чималий скандал).

Тому поки що лишається тільки сподіватись на добросовісність державних збирачів даних та заохочувати їх ділитись цими даними у адекватних форматах (цим планує займатись проект data.gov.ua).

І ледь не забув головний висновок - навіть там, де йдеться про нібито точні цифри, усе може бути досить відносно і ненадійно, а особливо в макроекономіці. В майбутньому варто мати на увазі.

Рецесія? Яка рецесія?

Позавчора Держкомстат оприлюднив попередні оцінки зростання валового внутрішнього продукту України у другому кварталі 2013 року. Порівняно із відповідним кварталом минулого року, економіка втратила 1,1%. Це вже четвертий поспіль квартал, коли відбувається скорочення ВВП. Таким чином, країна вже рік перебуває у рецесії.

Тільки якимись надзусиллями або чудом можна буде досягти позитивного показника зростання ВВП за підсумками року. Це дуже погана новина, оскільки така тенденція може скоро вплинути на життя кожного з нас. І тим не менш, ця новина мало кого сколихнула, як і попередні повідомлення про рецесію. "Українська правда" навіть не винесла це у свою основну стрічку новин.

ВВП - досить абстрактна величина, і його порівняно нечасто згадують у розмовах на економічні теми, особливо серед неспеціалістів (а я вважаю, що на такі теми мають говорити не лише спеціалісти). Зокрема, вчора у головну стрічку "УП" потрапили повідомлення про зростання дефіциту бюджету та скорочення торгового дефіциту. Але така статистика має порівняно невелике значення для економіки в цілому. Коли говорять про економічну кризу, завжди мають на увазі рецесію, тривале скорочення ВВП. Дефіцит держбюджету можна досить впевнено збільшувати, поки країна нарощує темпи виробництва товарів і послуг (= зростання ВВП). Лише на фоні рецесії надмірні витрати уряду стають проблемою, оскільки рецесія зменшує доходи громадян і фірм, а отже податкову базу для уряду. Не дивно, що останнім часом наші урядовці вдаються до дедалі гротескніших ідей щодо нових податків та зборів - бюджет же якось потрібно наповнювати.

Тобто урядовці чудово розуміють проблеми з економікою. Але вони також не схильні про них говорити - журналісти та широка соцмережева громадськість у своєму ігноруванні рецесії, по суті, наслідують Кабінет міністрів. Скажімо, ось останній звіт Миколи Азарова перед виходом у відпустку. Він говорить там про світову кризу та скорочення ВВП у Європі, але стверджує, що в Україні при цьому зберігається економічна "стабільність". Далі він не менш маніпулятивно наводить кілька цифр, зокрема зростання обсягів роздрібної торгівлі, скорочення торгового дефіциту та низьку інфляцію. При цьому забуває уточнити, що торговий дефіцит скоротився лише через те, що експорт падав не настільки швидко, як імпорт; і що низька інфляція є ознакою стагнації економіки - коли ВВП зростає, це зазвичай супроводжується помірною інфляцією.

Азарова можна зрозуміти - він не хотів повідомляти жодних поганих новин у надії, що маніпуляції все одно ніхто не помітить. Так і вийшло. Звісно, всі "звикли" до нечесності уряду, але хіба це привід ігнорувати чергове введення людей в оману щодо такої достатньо важливої речі, як стан економіки країни? Коли міліція вкотре вдається до свавілля, це ж не ігнорують. Мабуть, для нашої громадськості просто лінь чи надто нудно порушувати теми довготривалої значущості, підкріплені статистичними даними; значно простіше писати про яскраві індивідуальні випадки і навіть будувати своє бачення світу на окремих випадках, а не на надійних даних.

Це, мабуть, нормальна людська риса, і я не хочу надто засуджувати кого-небудь. Просто прикро порівнювати нашу публічну дискусію з відповідною дискусією у західних ЗМІ та блогах. Криза, що триває у Єврозоні, обговорюється настільки бурхливо, що про їхню економічну статистику ми тепер знаємо ледь не краще, ніж про власну. На "Гардіан" є регулярна рубрика "Eurozone crisis Live", де викладаються усі новини про стан європейських економік за день, включаючи котирування на біржах, нові оцінки зростання ВВП, заяви політиків та коментарі експертів - і це все згори на головній сторінці. Коли кілька днів тому оприлюднили дані про зростання економіки Британії на 0,6% у другому кварталі, негайно почали говорити про зміну стратегії для лейбористів, які перед цим могли просто покладатись на низькі економічні показники урядування торі. Коли вчора було оголошено про зростання в США на 1,7% за підсумками того ж другого кварталу, новину зустріли сумішшю полегшення (адже це суттєво більше, ніж очікували) та скепсису (1,7% - це дуже мало для справжнього відновлення економіки).

У нашій ситуації немає опції "полегшення". Ми можемо і повинні ставитись зі скепсисом до показників української економіки, навіть якщо Азаров приховує це у своїх промовах, а "УП" забуває поставити статистику у свої новини. Мені хотілось би побачити і фаховий аналіз поточної рецесії (що її спричинило? чи поліпшиться ситуація разом із виходом Європи із кризи?), і нефахове обурення такими ганебними результатами урядової політики. Словом, хотілось би більше економіки у публічній дискусії, особливо враховуючи, що наслідки кризи 2008 року іще не минули і невідомо, коли ми зможемо про цю кризу забути.

Ідеться, звісно, не лише про ВВП, але про ВВП насамперед. Якщо Янукович і Азаров досі нездатні повернути валовий продукт до рівня 2007 року, то яке вони мають право жалітись на "попередників"? Якщо жоден український уряд не спромігся витягнути економіку України до показників 1989 року, то що вони взагалі робили увесь цей час? (Майже всі країни Східної Європи давно обійшли свої "соціалістичні" ВВП). Ці питання не мають лишатись риторичними.

P.S. Якщо що, я не стверджую, що всі публічні дискусії у нас неправильні і не мали б існувати, або що ніхто не знає про рецесію, або що говорити треба лише про ВВП. Усе написане грунтується на суб'єктивних враженнях, підсилених нещодавніми спробами краще розібратись у кризі-2008 та проблемах західної економіки з тих часів.

Яке твоє місце в глобальному розподілі доходу?

Чи можна дізнатись, скільки людей на планеті бідніші за тебе, а скільки - багатші? Чи належимо ми - не всі громадяни України, а конкретно я і ти - до "золотого мільярда"? Порівняно недавно з'явилась можливість порахувати і побачити бодай приблизно своє місце в глобальному розподілі індивідуального доходу.

Розподіл персонального доходу в межах однієї країни давно вивчають, і коли говорять про економічну нерівність, мають на увазі саме нерівність між громадянами країни. Глобальну нерівність можна виміряти, якщо є дані розподілу доходу по всіх (чи майже всіх) країнах світу. Останню базу даних Світовий банк зібрав у 2005 році, а їхній економіст Бранко Мілановіч дослідив тему у своїх книгах Worlds Apart. Measuring International and Global Inequality (2005) та The Haves and the Have-Nots: A Brief and Idiosyncratic History of Global Inequality (2010). Саме з останньої книжки я запозичую цифри та "інструкцію" зі знаходження свого місця в глобальному розподілі доходу.

Що мається на увазі під доходом? Зазвичай економісти рахують річний індивідуальний дохід кожного члена домогосподарства, виражений у "інтернаціональних доларах", тобто адаптованих до рівня цін у країні. Тепер по поряду про те, як вирахувати свій річний дохід.

Спершу потрібно додати доходи усіх членів вашого домогосподарства, які отримують хоч якийсь грошовий дохід (зарплати, пенсії, підприємницький прибуток, відсотки за депозитом тощо). В домогосподарство входять люди, які постійно живуть з вами під одним дахом і мають з вами спільні видатки. З доходів слід вирахувати прямі податки (не-підприємцям у нас зазвичай їх вираховують прямо із зарплати). Якщо ви знімаєте помешкання, то на цьому додавання закінчується; але якщо житло власне, то до отриманої суми доходів потрібно додати приблизну вартість річної оренди цього житла. Таке уточнення важливе для адекватного порівняння людей з однаковим доходом, але різною житловою ситуацією: власна квартира робить вас більш привілейованим.

Отриману суму потрібно поділити на кількість членів домогосподарства, усіх, включаючи маленьких дітей та інших людей, які не отримують ніякого доходу. Ділиться все порівну, навіть якщо хтось витрачає менше за решту.

Маємо індивідуальний дохід у гривнях. Далі його потрібно перевести у долари за паритетом купівельної здатності (purchasing power parity, PPP). Складне дослідження, востаннє проведене теж 2005 року, визначило відхилення загального рівня цін у кожній країні від рівня цін у США (які взято за стандарт). Ці відхилення враховують, коли обчислюють ВВП країни "за РРР", завдяки чому українські скромні 3900 доларів ВВП на людину перетворюються на солідніші 7500 доларів (що ставить нас десь між Намібією та Ямайкою). Індивідуальний дохід можна переводити так само: спершу у долари за курсом НБУ (8 гривень за 1 долар), а потім перемножити на ~1,92. Число, яке вийшло в підсумку, вже можна порівнювати з доходами всіх інших мешканців планети і дізнаватись, наскільки високо ви у глобальному "рейтингу".

Приклад підрахунку. Є родина з 5 осіб, бабуся, чоловік, дружина, син і дочка. Їхні місячні доходи - 2000 грн пенсії, 3000 грн зарплати чоловіка, 5000 грн зарплати дружини, 1000 грн стипендії сина і 0 від школярки-дочки. На рік виходить 132 000 грн, однак вони живуть у власній квартирі, яку могли б здавати за 2500 грн/місяць (вони живуть не в Києві), отже додаємо ще 30 тисяч і маємо 162 000 на все домогосподарство. На кожну людину, таким чином, припадає 32 400 гривень на рік, тобто 4050 доларів. Перемножуємо за паритетом купівельної здатності на 1,92 і маємо майже 7800 доларів за РРР.

Отримана сума трохи вища за український ВВП на душу населення, тобто родина має дохід вище середнього по країні. Середнього, а не медіанного: тобто бідніше цієї сім'ї живуть не 50% українців, а суттєво більше; згідно з дослідженням Держкомстату, у 2011 році лише 27% українців мали річний дохід понад 22 800 грн, а у цієї сім'ї навіть без урахування квартири виходить 26 400 грн. Імовірно, ця сім'я належить до верхньої чверті найбільш забезпечених у країні.

А як у світі? По світу є дані лише за 2005 рік, але припустимо, що суттєвих змін за цей час не сталось (лише китайці, можливо, всерйоз змінити свої місця в рейтингу, але важко сказати, наскільки). Втім, усі цифри у доларах, а долар зазнав інфляції. Тому для порівняння з розподілом-2005, варто зменшити наші 7800 доларів до, приблизно, 6700 доларів (спасибі спеціальному калькулятору). Якщо ви рахуєте свій дохід, то помножте його на 0,85.

Отже, цитую цифри Міланковіча. Якщо ваш дохід більший, ніж 1225 $PPP, то ви належите до верхньої половини світового розподілу доходу. Щоб потрапити у топ-40%, потрібен дохід у понад 1770 $PPP; для топ-30% - 2720 $PPP. Далі порог стає вищим: топ-20% мешканців планети мають на рік більше 5000 $PPP. Найбагатші 10% людей мають дохід щонайменше 12000 $PPP, топ-5% - 18500 $PPP, а глобальний топ-1%, станом на 2005 рік, - 34 000 $PPP.

Наша сім'я, таким чином, опиняється десь у топ-20% мешканців планети, тобто належить до 1,4 мільярда найбагатших людей світу. Понад 5,5 мільярдів людей живуть бідніше, ніж ці кілька гіпотетичних людей.

Чи можна щось дізнатись про решту українців? У 2011 році, згідно з Держкомстатом, медіанний рівень персонального доходу в Україні становив 1414 грн на місяць, тобто майже 17 тисяч на рік. Це становить близько 4000 доларів (РРР) на рік, тобто 3500 у доларах 2005 року. Таким чином, багатша половина українців належить до найбагатших 30% людей світу. Навіть бідні українці - 7% із місячними доходами до 840 грн та ще 11% із доходами 840-1020 грн - все одно мають річний дохід близько 1900-2500 $PPP у доларах-2005, отже належать до найбагатших 40% мешканців планети. Це далеко від золотого мільярда, однак все одно виходить так, що переважна більшість українців належить до "срібного" і "бронзового" мільярдів. У глобальних масштабах, ми середнячки. Це не значить, що українці не живуть бідно. Це значить, що бідність для більшої частини населення Землі іще гірша.

Тому не дивно, що глобальний індекс Джині становить близько 0,7 - це значно вище навіть за показники найбільш нерівних країн світу, Бразилії та Південної Африки.

Не знаю, яку іще мораль із цього вивести. Сподіваюсь, комусь було цікаво дізнатись про глобальну нерівність. Значно більше можна прочитати у цікавій книжці Бранко Мілановіча (скачуйте тут); додаткові публікації та бази даних - у спец.розділі на сайті Світового банку. Якщо хтось порахував свій дохід, порівняв зі світовим розподілом і не соромиться поділитись, пишіть у фейсбуку в коментарях. Цікаво, зокрема, чи є хтось із топ-10% :)