Музичні підсумки-2013

Не те щоб відчуваю якусь внутрішню потребу, але так склалось, що вже кілька років поспіль я підбиваю музичні підсумки роки і вибираю кілька найкращих альбомів за попередні 12 місяців.

У 2008 у мене перемогли MGMT, у 2009 - Animal Collective, у 2010 - Caribou, у 2011 - PJ Harvey, у 2012 - Actress. Не певен, що повторив би зараз свій вибір за 2008, 2010, 2012 роки, але тоді це виглядало саме так.

Цього разу хіт-парад улюблених альбомів року виглядає приблизно так:

1. The Knife - Shaking the Habitual

2. Arcade Fire - Reflektor

3. CHVRCHES  - The Bones of What You Believe

4. Jon Hopkins - Immunity

5. The National - Trouble Will Find Me

6. Savages - Silence Yourself

7. Darkside - Psychic

8. Forest Swords - Engravings

9. These New Puritans - Field of Reeds

10. Daft Punk - Random Access Memory

+ Austra, DJ Koze, Haxan Cloak, Oneohtrix Point Never, My Bloody Valentine, Tim Hecker, Volcano Choir та, можливо, інші альбоми, які не вмістились у десятку.

Ну і улюблені треки року - без ранжування:

Arcade Fire - "Afterlife"

Arcade Fire - "It's Never Over (Oh Orpheus)"

Austra - "Home"

Burial - "Come Down to Us"

CHVRCHES - "Recover"

DJ Koze - "Homesick"
Forest Swords - "Onward"
Kanye West - "Blood on the Leaves"
King Krule - "Easy Easy"
The Knife - "Without You My Life Would Be Boring"

The Knife - "Wrap Your Arms Around Me"

My Bloody Valentine - "In Another Way"

The National - "Pink Rabbits"
Youth Lagoon - "Mute"

Тому Йорку 45

Тому Йорку 45 - баба ягідка оп'ять.

День народження був учора, так що вітаю з запізненням. Але саму дату я пам'ятаю чітко, краще ніж дні народження деяких друзів, починаючи із 2008, коли ми відсвяткували іменини Тома в "Полонезі" і потім біля Сагайдачного - зараз ці часи "іще тієї" Могилянки згадуються з солодкою ностальгією. Навіть після відносно слабких альбомів 2011 та 2013 років я щиро люблю Тома, тож не можу не написати про це.

Я тепер нечасто слухаю Radiohead, але досі вважаю, що це найкраща група у світі в період 1995-2007 років (приблизно), чи навіть "главная группа планеты Земля", як кажуть російські фани. Кожен альбом починаючи від The Bends і закінчуючи In Rainbows - шедевр, а OK Computer та Kid A це свого роду чільні діаманти в радіогедівській короні.

Це все питання смаку, звісно. Але Том Йорк - це не лише чудова музика. Це ще й тексти, у яких він емоційно, навіть болісно реагує на проблеми сучасного світу (не лише це, але це одна з основних тем). І до того ж він політично підкований: екоактивіст, друг "Окупай" і знаходить час читати гарні книжки:

Tony Judts 'Ill Fares the Land' inspires me I read it on my phone in spare moments a gift to our generation http://t.co/jANaoWZgWS
— Thom Yorke (@thomyorke) September 17, 2013

Я читав цього року Ill Fares the Land, це невелика, жива книжка з історією занепаду соціальної держави - і з аргументами на користь її відновлення. Це добре, що Том Йорк у "нашому таборі".

Ну і взагалі, добре, що є такий Том Йорк. З днем народження!

Паризькі цвинтарі

Цікаві могили з цвинтарів Монапарнас та Пер-Ляшез. Це лише невелика вибірка - цікавого там багато і гуляти цвинтарями можна довго і з задоволенням, чого я якось не очікував. Перепрошую за якість фото і за сонце, якого я не знав як уникнути.

На Монпарнасі найпопулярніша, мабуть, могила - Сартра і Бовуар. На плиті лишають використані квиточки чи просто папірці з записками. Те саме було іще на кількох більш-менш знаменитих могилах.

Рецесія? Яка рецесія?

Позавчора Держкомстат оприлюднив попередні оцінки зростання валового внутрішнього продукту України у другому кварталі 2013 року. Порівняно із відповідним кварталом минулого року, економіка втратила 1,1%. Це вже четвертий поспіль квартал, коли відбувається скорочення ВВП. Таким чином, країна вже рік перебуває у рецесії.

Тільки якимись надзусиллями або чудом можна буде досягти позитивного показника зростання ВВП за підсумками року. Це дуже погана новина, оскільки така тенденція може скоро вплинути на життя кожного з нас. І тим не менш, ця новина мало кого сколихнула, як і попередні повідомлення про рецесію. "Українська правда" навіть не винесла це у свою основну стрічку новин.

ВВП - досить абстрактна величина, і його порівняно нечасто згадують у розмовах на економічні теми, особливо серед неспеціалістів (а я вважаю, що на такі теми мають говорити не лише спеціалісти). Зокрема, вчора у головну стрічку "УП" потрапили повідомлення про зростання дефіциту бюджету та скорочення торгового дефіциту. Але така статистика має порівняно невелике значення для економіки в цілому. Коли говорять про економічну кризу, завжди мають на увазі рецесію, тривале скорочення ВВП. Дефіцит держбюджету можна досить впевнено збільшувати, поки країна нарощує темпи виробництва товарів і послуг (= зростання ВВП). Лише на фоні рецесії надмірні витрати уряду стають проблемою, оскільки рецесія зменшує доходи громадян і фірм, а отже податкову базу для уряду. Не дивно, що останнім часом наші урядовці вдаються до дедалі гротескніших ідей щодо нових податків та зборів - бюджет же якось потрібно наповнювати.

Тобто урядовці чудово розуміють проблеми з економікою. Але вони також не схильні про них говорити - журналісти та широка соцмережева громадськість у своєму ігноруванні рецесії, по суті, наслідують Кабінет міністрів. Скажімо, ось останній звіт Миколи Азарова перед виходом у відпустку. Він говорить там про світову кризу та скорочення ВВП у Європі, але стверджує, що в Україні при цьому зберігається економічна "стабільність". Далі він не менш маніпулятивно наводить кілька цифр, зокрема зростання обсягів роздрібної торгівлі, скорочення торгового дефіциту та низьку інфляцію. При цьому забуває уточнити, що торговий дефіцит скоротився лише через те, що експорт падав не настільки швидко, як імпорт; і що низька інфляція є ознакою стагнації економіки - коли ВВП зростає, це зазвичай супроводжується помірною інфляцією.

Азарова можна зрозуміти - він не хотів повідомляти жодних поганих новин у надії, що маніпуляції все одно ніхто не помітить. Так і вийшло. Звісно, всі "звикли" до нечесності уряду, але хіба це привід ігнорувати чергове введення людей в оману щодо такої достатньо важливої речі, як стан економіки країни? Коли міліція вкотре вдається до свавілля, це ж не ігнорують. Мабуть, для нашої громадськості просто лінь чи надто нудно порушувати теми довготривалої значущості, підкріплені статистичними даними; значно простіше писати про яскраві індивідуальні випадки і навіть будувати своє бачення світу на окремих випадках, а не на надійних даних.

Це, мабуть, нормальна людська риса, і я не хочу надто засуджувати кого-небудь. Просто прикро порівнювати нашу публічну дискусію з відповідною дискусією у західних ЗМІ та блогах. Криза, що триває у Єврозоні, обговорюється настільки бурхливо, що про їхню економічну статистику ми тепер знаємо ледь не краще, ніж про власну. На "Гардіан" є регулярна рубрика "Eurozone crisis Live", де викладаються усі новини про стан європейських економік за день, включаючи котирування на біржах, нові оцінки зростання ВВП, заяви політиків та коментарі експертів - і це все згори на головній сторінці. Коли кілька днів тому оприлюднили дані про зростання економіки Британії на 0,6% у другому кварталі, негайно почали говорити про зміну стратегії для лейбористів, які перед цим могли просто покладатись на низькі економічні показники урядування торі. Коли вчора було оголошено про зростання в США на 1,7% за підсумками того ж другого кварталу, новину зустріли сумішшю полегшення (адже це суттєво більше, ніж очікували) та скепсису (1,7% - це дуже мало для справжнього відновлення економіки).

У нашій ситуації немає опції "полегшення". Ми можемо і повинні ставитись зі скепсисом до показників української економіки, навіть якщо Азаров приховує це у своїх промовах, а "УП" забуває поставити статистику у свої новини. Мені хотілось би побачити і фаховий аналіз поточної рецесії (що її спричинило? чи поліпшиться ситуація разом із виходом Європи із кризи?), і нефахове обурення такими ганебними результатами урядової політики. Словом, хотілось би більше економіки у публічній дискусії, особливо враховуючи, що наслідки кризи 2008 року іще не минули і невідомо, коли ми зможемо про цю кризу забути.

Ідеться, звісно, не лише про ВВП, але про ВВП насамперед. Якщо Янукович і Азаров досі нездатні повернути валовий продукт до рівня 2007 року, то яке вони мають право жалітись на "попередників"? Якщо жоден український уряд не спромігся витягнути економіку України до показників 1989 року, то що вони взагалі робили увесь цей час? (Майже всі країни Східної Європи давно обійшли свої "соціалістичні" ВВП). Ці питання не мають лишатись риторичними.

P.S. Якщо що, я не стверджую, що всі публічні дискусії у нас неправильні і не мали б існувати, або що ніхто не знає про рецесію, або що говорити треба лише про ВВП. Усе написане грунтується на суб'єктивних враженнях, підсилених нещодавніми спробами краще розібратись у кризі-2008 та проблемах західної економіки з тих часів.

Яке твоє місце в глобальному розподілі доходу?

Чи можна дізнатись, скільки людей на планеті бідніші за тебе, а скільки - багатші? Чи належимо ми - не всі громадяни України, а конкретно я і ти - до "золотого мільярда"? Порівняно недавно з'явилась можливість порахувати і побачити бодай приблизно своє місце в глобальному розподілі індивідуального доходу.

Розподіл персонального доходу в межах однієї країни давно вивчають, і коли говорять про економічну нерівність, мають на увазі саме нерівність між громадянами країни. Глобальну нерівність можна виміряти, якщо є дані розподілу доходу по всіх (чи майже всіх) країнах світу. Останню базу даних Світовий банк зібрав у 2005 році, а їхній економіст Бранко Мілановіч дослідив тему у своїх книгах Worlds Apart. Measuring International and Global Inequality (2005) та The Haves and the Have-Nots: A Brief and Idiosyncratic History of Global Inequality (2010). Саме з останньої книжки я запозичую цифри та "інструкцію" зі знаходження свого місця в глобальному розподілі доходу.

Що мається на увазі під доходом? Зазвичай економісти рахують річний індивідуальний дохід кожного члена домогосподарства, виражений у "інтернаціональних доларах", тобто адаптованих до рівня цін у країні. Тепер по поряду про те, як вирахувати свій річний дохід.

Спершу потрібно додати доходи усіх членів вашого домогосподарства, які отримують хоч якийсь грошовий дохід (зарплати, пенсії, підприємницький прибуток, відсотки за депозитом тощо). В домогосподарство входять люди, які постійно живуть з вами під одним дахом і мають з вами спільні видатки. З доходів слід вирахувати прямі податки (не-підприємцям у нас зазвичай їх вираховують прямо із зарплати). Якщо ви знімаєте помешкання, то на цьому додавання закінчується; але якщо житло власне, то до отриманої суми доходів потрібно додати приблизну вартість річної оренди цього житла. Таке уточнення важливе для адекватного порівняння людей з однаковим доходом, але різною житловою ситуацією: власна квартира робить вас більш привілейованим.

Отриману суму потрібно поділити на кількість членів домогосподарства, усіх, включаючи маленьких дітей та інших людей, які не отримують ніякого доходу. Ділиться все порівну, навіть якщо хтось витрачає менше за решту.

Маємо індивідуальний дохід у гривнях. Далі його потрібно перевести у долари за паритетом купівельної здатності (purchasing power parity, PPP). Складне дослідження, востаннє проведене теж 2005 року, визначило відхилення загального рівня цін у кожній країні від рівня цін у США (які взято за стандарт). Ці відхилення враховують, коли обчислюють ВВП країни "за РРР", завдяки чому українські скромні 3900 доларів ВВП на людину перетворюються на солідніші 7500 доларів (що ставить нас десь між Намібією та Ямайкою). Індивідуальний дохід можна переводити так само: спершу у долари за курсом НБУ (8 гривень за 1 долар), а потім перемножити на ~1,92. Число, яке вийшло в підсумку, вже можна порівнювати з доходами всіх інших мешканців планети і дізнаватись, наскільки високо ви у глобальному "рейтингу".

Приклад підрахунку. Є родина з 5 осіб, бабуся, чоловік, дружина, син і дочка. Їхні місячні доходи - 2000 грн пенсії, 3000 грн зарплати чоловіка, 5000 грн зарплати дружини, 1000 грн стипендії сина і 0 від школярки-дочки. На рік виходить 132 000 грн, однак вони живуть у власній квартирі, яку могли б здавати за 2500 грн/місяць (вони живуть не в Києві), отже додаємо ще 30 тисяч і маємо 162 000 на все домогосподарство. На кожну людину, таким чином, припадає 32 400 гривень на рік, тобто 4050 доларів. Перемножуємо за паритетом купівельної здатності на 1,92 і маємо майже 7800 доларів за РРР.

Отримана сума трохи вища за український ВВП на душу населення, тобто родина має дохід вище середнього по країні. Середнього, а не медіанного: тобто бідніше цієї сім'ї живуть не 50% українців, а суттєво більше; згідно з дослідженням Держкомстату, у 2011 році лише 27% українців мали річний дохід понад 22 800 грн, а у цієї сім'ї навіть без урахування квартири виходить 26 400 грн. Імовірно, ця сім'я належить до верхньої чверті найбільш забезпечених у країні.

А як у світі? По світу є дані лише за 2005 рік, але припустимо, що суттєвих змін за цей час не сталось (лише китайці, можливо, всерйоз змінити свої місця в рейтингу, але важко сказати, наскільки). Втім, усі цифри у доларах, а долар зазнав інфляції. Тому для порівняння з розподілом-2005, варто зменшити наші 7800 доларів до, приблизно, 6700 доларів (спасибі спеціальному калькулятору). Якщо ви рахуєте свій дохід, то помножте його на 0,85.

Отже, цитую цифри Міланковіча. Якщо ваш дохід більший, ніж 1225 $PPP, то ви належите до верхньої половини світового розподілу доходу. Щоб потрапити у топ-40%, потрібен дохід у понад 1770 $PPP; для топ-30% - 2720 $PPP. Далі порог стає вищим: топ-20% мешканців планети мають на рік більше 5000 $PPP. Найбагатші 10% людей мають дохід щонайменше 12000 $PPP, топ-5% - 18500 $PPP, а глобальний топ-1%, станом на 2005 рік, - 34 000 $PPP.

Наша сім'я, таким чином, опиняється десь у топ-20% мешканців планети, тобто належить до 1,4 мільярда найбагатших людей світу. Понад 5,5 мільярдів людей живуть бідніше, ніж ці кілька гіпотетичних людей.

Чи можна щось дізнатись про решту українців? У 2011 році, згідно з Держкомстатом, медіанний рівень персонального доходу в Україні становив 1414 грн на місяць, тобто майже 17 тисяч на рік. Це становить близько 4000 доларів (РРР) на рік, тобто 3500 у доларах 2005 року. Таким чином, багатша половина українців належить до найбагатших 30% людей світу. Навіть бідні українці - 7% із місячними доходами до 840 грн та ще 11% із доходами 840-1020 грн - все одно мають річний дохід близько 1900-2500 $PPP у доларах-2005, отже належать до найбагатших 40% мешканців планети. Це далеко від золотого мільярда, однак все одно виходить так, що переважна більшість українців належить до "срібного" і "бронзового" мільярдів. У глобальних масштабах, ми середнячки. Це не значить, що українці не живуть бідно. Це значить, що бідність для більшої частини населення Землі іще гірша.

Тому не дивно, що глобальний індекс Джині становить близько 0,7 - це значно вище навіть за показники найбільш нерівних країн світу, Бразилії та Південної Африки.

Не знаю, яку іще мораль із цього вивести. Сподіваюсь, комусь було цікаво дізнатись про глобальну нерівність. Значно більше можна прочитати у цікавій книжці Бранко Мілановіча (скачуйте тут); додаткові публікації та бази даних - у спец.розділі на сайті Світового банку. Якщо хтось порахував свій дохід, порівняв зі світовим розподілом і не соромиться поділитись, пишіть у фейсбуку в коментарях. Цікаво, зокрема, чи є хтось із топ-10% :)

Музика-2013, перша половина року

2013 рік поки що дуже плідний на класну нову музику. Цікаві альбоми виходять по 2-3 штуки на тиждень, і багато з них я навіть не встигаю розслухати, бо увагу швидко відволікає якась інша новинка.

Хорошої музики, мені здається, стало взагалі багато, і це тенденція останніх років (хоча 2012 був відносно слабкий). Можливо, це моє суб'єктивне враження, а може, даються взнаки нові можливості, відкриті мережею - значно більший доступ до музики, всіх часів і народів, від гаражного панку до Стіва Райха. Також стало простіше набувати і використовувати технічні навички - відеоуроки на ютюбі навчать такому, що і уявити не зміг би ваш учитель гітари із музшколи, а кілька гігабайт програмного забезпечення можуть написати Richard D. James Album майже без вашої участі. Звісно, це все не має значення без таланту і креативності. Але тепер будь-який юний талант має змогу майже безкоштовно здобути освіту, прокачати навички та розказати про себе всьому світу.

Лишаються проблеми тільки з географією, яка сприяє далеко не всім талантам. Музика англосаксонського походження і далі керує світом, про неї пишуть відомі музичні видання (теж англомовні), і навіть у великих країнах із власною потужною традицією слухають на 80% те саме, що у Брукліні. І нема на те ради. В моєму плейлісті домінують США, Британія, подеколи додаються німці та шведи. Якщо хтось знає, де стежити за гарними новинками з-поза англо-балізованого світу, діліться.

Далі - кілька найкращих, на мою думку, альбомів першої половини року. Якщо іще не слухали, то дуже раджу, всі з них.

Мексика: від початку до кінця

Мексика, частина 1: Вступ

Кілька коротких фактів.

Мексика, частина 2: Міста

Загальний пост - про колоніальне містопланування, сучасні нетрі тощо.

Мексика, частина 3: Мехіко (центр)

Центральна частина столиці, з монументами і пафосом.

Мексика, частина 4: Мехіко (музей антропології)

Дуже крутий музей, присвячений живим, і мертвим, і ненарожденним етносам і культурам Мексики.

Мексика, частина 5: Мехіко (Койоакан)

Один із найприємніших районів столиці, де жили (і померли) Фріда, Дієго та Лев Давидович.

Мексика, частина 6: Сан-Міґель-де-Альєнде

Красиве, затишне гірське місто на північ від столиці.

Мексика, частина 7: Транспорт

Загальний пост про транспорт - метро, автобуси, колектіво тощо.

Мексика, частина 8: Юкатан

Омитий морями і неможливо спекотний півострів на крайньому сході країни.

Мексика, частина 9: Майя (на Юкатані)

Перші відвідини пірамід майя.

Мексика, частина 10: Чьяпас (природа)

Найкрасивіший регіон країни.

Мексика, частина 11: Чьяпас (сапатисти і Сан-Крістобаль)

Водночас, Чьяпас - це край злиднів і центр народного повстання.

Мексика, частина 12: Майя (у Чьяпасі)

Також у Чьяпасі є свої, не менш цікаві руїни майянських міст.

Мексика, частина 13: Масунте

Для дводенного відпочинку на Тихому океані ми обрали, мабуть, найкраще місце.

Мексика, частина 14: Оахака

Дорогою в Мехіко заїхали в місто психоделічних алебріхес та їстівних коників.

***

Наче все. Чорт, як я вже скучив за Мексикою!

Мексика, частина 14: Оахака

Насамкінець, дорогою з Тихого океану до Мехіко (де на нас чекав літак у Європу), ми заїхали в Оахаку - велике місто у центральній частині країни.

Якщо зайти в правильне кафе ("Алекс" називається) за три квартали від сокало, можна отримати не лише смачнючий сніданок, але й видовище велетенських папуг у клітках. Тут із фотки не зрозумієш, але реально довжина червоного, якщо із хвостом - понад метр. Ара. Я такого здорового папугу ще не бачив.

Мексика, частина 13: Масунте

Масунте - маленьке містечко на Тихому океані, вже в штаті Оахака (11 годин їхали горами з Сан-Крістобаля). Тут живе від сили тисяча людей і кілька десятків приїжджих (більшість туристів зосереджені в інших містечках цього узбережжя). Практично всі туристи - якісь хіпани і растамани з США і Німеччини, також було два французькі геї, які дуже ніжно цілувались практично увесь час. Навіть у морі. 

Частина хіпанів насправді постійно тут живе, працюючи в барах та готелях і плетучи фєньки на продаж. Усім в кайф. Туристичної інфраструктури особливої тут нема, є тільки готельні будиночки-кабаньї, жива музика відразу в кількох барах кожної ночі і відчуття розслабону, за яким сюди і приїздять нечисленні громадяни.

Словом, тихе, далеке від людних курортів місце. Але чомусь саме тут, в першу ж годину після приїзду, я зустрів свою колишню одногрупницю з Могилянки. До чого ж тісний світ, мда.

Їй уже треба було їхати, в інше океанське містечко, так що іще за годину ми б точно розминулись. Я і Оля, натомість, вирішили лишитись у Масунте надовше (наша швейцарсько-мексиканська компанія на цей час уже подалась із Чьяпаса прямо в Мехіко). Нам дуже хотілось побувати на океані, і якраз Масунте нам наполегливо радив Чапай, який виїздив усю Мексику і може вважатись авторитетом у таких справах.

Тихий океан прекрасний, але хвилі дуже високі, тому далеко не запливеш, і якщо не зловити правильно хвилю, вона може досить боляче вдарити тобою об берег. Також прекрасний центр дослідження і розведення морських черепах. Черепашок в акваріумах трохи шкода - тісно там, усе ж - але на кожну таку "виставлену" черепаху є десятки черпашенят, яких робітники центру випускають у вільне плавання океаном, турботливо зберігши в інкубаторах яйця.

Далі лише фотки, писати особливо немає про що. У Масунте нема нічого такого, щоб дізнатись чи отримати якийсь несподіваний досвід. Там просто круто, ось і все.

Мексика, частина 12: Майя (у Чьяпасі)

Чьяпас, як і Юкатан, може похвалитись присутністю кільканадцяти майянських міст, точніше, їх залишків, на своїй території. Найбільш відоме серед них - Паленке, ви, імовірно, чули цю назву. В Чічен-Іцу нам було не по дорозі, а ось Паленке знаходиться чітко на трасі з Юкатана в Сан-Крістобаль-де-лас-Касас, тож ми ніяк не могли не заїхати в одну з найважливіших пам'яток всієї доколумбової Америки.

Про важливість я пишу без перебільшення, хоч і не вдавався б до такого пафосу, як наш гід (так, ми вирішили хоч один раз узяти гіда). Цей хлопець щиро закоханий у Паленке, як і в археологію майя в цілому, і вкрай захоплено розповідав нам своєю слабенькою англійською про життя в місті за царя Пакала Великого 1400 років тому.

 

Мексика, частина 11: Чьяпас (сапатисти і Сан-Крістобаль)

У попередньому дописі я казав, що Чьяпас - найкрасивіший регіон Мексики.

І водночас він найбідніший - у рейтингах мексиканських штатів він посідає найгірші позиції за більшістю показників, окрім, хіба що, злочинності. Тут 51% населення досі живе в сільській місцевості (по країні - 22%), а третина жінок не вміє читати і писати. Чьяпас оминули ті плоди глобалізації, які частково відчули столиця та північні штати - де люди мають можливість або працювати на численних заводах і фабриках, відкритих американцями, або емігрувати у сусідні США і звідти допомагати рідним. Не лише сучасність, але й історія грає проти місцевих людей, бо регіон традиційно має велику частку індіанського населення, нащадків тих самих майя. А індіанці у Мексиці, знову ж таки традиційно, не мають ані крихти економічної чи політичної влади. Поступово ситуація з землею та правами для бідних селян-індіанців загострилась до межі, і з цього проросло коріння руху сапатистів.

Майже 20 років минуло від 1 січня 1994 року, коли Ejército Zapatista de Liberación Nacional (EZLN), тобто Сапатистська армія національного визволення, увійшла в Сан-Крістобаль-де-лас-Касас - одне з головних міст Чьяпаса. Пізніше було жорстоке придушення опору урядовими військами, перемир'я та численні переговори, на яких уряд поступився лише у кількох дрібних питаннях і не поставив під сумнів головне - перерозподіл землі. Прихильники сапатистів отримали від уряду кілька маленьких гірських сіл із дозволом вести там комунальне господарство на свій розсуд. Про всяк випадок влада вирішила побудувати біля кожного такого села військову базу.

Ми двічі чи тричі проїжджали повз такі комуни, які гордо заявляють про своє існування.

Мексика, частина 10: Чьяпас (природа)

Нарешті, Чьяпас (він же Чіапас - згідно з українською вікіпедією, або Ч'япас, за звучанням, однак я все одно буду писати Чьяпас, за звичкою).

Чьяпас - великий штат на крайньому півдні країни, який межує з Гватемалою на сході, штатом Оахака на заході, а на північ від нього лежить Юкатанський півострів. У Чьяпасі вологий клімат, тут немає пустель і засушливих степів, як у більшій частині країни. В цьому штаті можна знайти велетенські території непролазних джунглів, потужні повноводні річки, мальовничі гори чотирикілометрової висоти, узбережжя Тихого океану, численні руїни майянських міст та трохи менш численні міста сучасні. 

Чьяпас має багато облич - мальовничі краєвиди тільки одне з них. Однак я відкладу розмову про бідність, сапатистів та майя до наступних дописів. У цьому - лише краєвиди.

Ось, скажімо, джунглі на півночі штату, в околицях Паленке - у цьому будиночку ми провели дві ночі під захистом антимоскітної сітки. Щоправда, вона не захищала від шуму скажених цикад та постійного і гучного падіння якихось плодів чи горіхів з дерев.

Але якщо їхати з півночі в напрямку Сан-Крістобаля, рівнинні й вологі джунглі змінюються більш сухими і порівняно прохолодними горами. Паскудної якості дорога кружляє запаморочливими серпантинами, то підіймаючись, то опускаючись, і перетворює не таку вже й далеку поїздку на втомливий цілоденний заїзд. У найвищих місцях дерева стають на сто відсотків хвойними, і пейзаж починає нагадувати радше Карпати. До речі, традиційний чоловічий одяг тут ну дуже схожий на гуцульський.

Мексика, частина 9: Майя (на Юкатані)

Давня цивілізація майя знайома більшості з нас із дитинства, де вона йшла в одному ряду з ацтеками і інками (доколумбова Америка, піраміди і людські жертвопринесення, конкістадори...), а недавно всі ми уважно стежили за анонсованим завершенням календаря майя, потайки сподіваючись, що кінець світу таки настане. Не склалось.

Про цей кінець світу я прочитав ще років у 12, в одній конспірологічній книжці, яка починалась із невинного переказу подорожей Тура Хейєрдала (значить цивілізацію в Америку могли принести єгиптяни! так ось чому у Мексиці піраміди!), а закінчувалась розповіддю про супертехнологічну цивілізацію на Атлантиді (вона ж Антарктида), принесену інопланетянами. Захопливе було чтиво, і навіть дату закінчення календаря я майже точно запам'ятав іще з тих часів, не уявляючи всього майбутнього кіпішу.

Давні майя займали територію сучасних південно-східної Мексики (півострів Юкатан та штат Чьяпас), Гватемали, Белізу, Гондурасу. Від ацтеків та інків відрізнялись двома речима: по-перше, у них ніколи не було імперії - лише міста-держави, які часом вступали в союзи між собою, але ніколи - у велике державне утворення. По-друге, переважна більшість міст занепали наприкінці І тисячоліття н.е., і до приходу іспанців лишились, здебільшого, сховані джунглями руїни. Вчені досі сперечаються про причини "колапсу майя класичного періоду". Майже напевне відіграли роль зміни клімату та вічна ворожба між містами-державами, але факт у тому, що такий занепад дозволив решткам багатьох міст добре зберегтись до нашого часу. Бо міста ацтеків, наприклад, іспанці просто засквотили і згодом зруйнували там багато потенційно цікавої архітектури.

Так ілюструють географію розселення майя в столичному музеї антропології (здається, перебільшуючи важливість Юкатана і мінімізуючи роль Гватемали):

Міста майя на сьогодні є, мабуть, головною туристичною атракцією південного сходу країни. Відвідуваність пам'яток різко зросла після появи фільму Мела Гібсона "Апокаліпто", а згодом через розмови про кінець світу. Місцеві вкрай тішаться з тієї іронії, що така несусвітня дурня принесла відчутні позитивні наслідки. Дурня здебільшого оминула мене, однак мені теж було цікаво побачити архітектуру майя вживу і заодно більше дізнатись про час, коли в цих будівлях вирувало життя. Першим пунктом призначення був Укшмаль (Uxmal).

Мексика, частина 8: Юкатан

Юкатан - великий півострів на південному сході Мексики, який розділяє Карибське море та Мексиканську затоку і ніби "тягнеться" в напрямку Куби та Флориди. Крім того, це найближча до Європи частина країни, тож останнім часом дедалі більший відсоток іноземних туристів прилітає в Канкун, а не в Мехіко. В такому разі до далекої столиці їхати взагалі необов'язково, бо на Юкатані є чим зайнятись, на будь-який смак.

Наприклад, любителі багатоденного пролежування на пляжі поруч із комфортним готелем нині наводнили Канкун та його курортні передмістя. Це місто за популярністю давно обігнало Акапулько, а за дорожнечею, мабуть, не поступається центру Мехіко. Втім, важко сказати, бо ми до Канкуна не доїхали. Як і більшості європейських туристів (на відміну від американських), нам до вподоби були інші принади Юкатану - колоніальні міста, підземні озера, дикі пляжі та руїни майя. Ніякої упередженості стосовно американців, це все емпіричні спостереження місцевих - європейці, насамперед французи, значно частіше їдуть відчути природу та історію цих країв, незважаючи на нестерпну спеку. В цьому сенсі ми були типовими європейцями.

В плані спеки Юкатан - одне з найгірших місць у Мексиці. На відміну від більшої частини країни, півострів абсолютно рівнинний, тут нема жодних гір чи височин. Температура стабільно висока протягом року, 30-35 градусів, а повітря вологе (і це ми ще в сухий сезон приїхали). Жодного разу, навіть пізно вночі, у нас не виникла потреба "накинути щось" поверх футболки.

Юкатан у нас почався із Кампече, де ми відпочили, погуляли та склали плани на наступні кілька днів (які все одно потім змінили - наші швейцарці виявились несхильними до довготермінового планування). Гарне колоніальне місто з красивою набережною, але абсолютно некупабельним морем.

Мексика, частина 7: Транспорт

Стан транспорту, і міського, і міжміського, - це один із найбільш показових індикаторів, перепрошую за вислів, цивілізаційного вибору країни. У Євросоюзі шанують потяги і просторі міські трамваї; у США не люблять залізницю і віддають перевагу особистим автомобілям, у місті і поза ним; в Україні зберігають потяги, однак у містах панують маршрутки.

Так ось, Мексика у цій типології знаходиться десь поміж США і Україною, запозичивши найгірше в обох системах: відсутність залізничних перевезень та засилля маршруток. Я не думаю, що вони навмисне хотіли отримати саме таку ситуацію, це радше мимовільний результат роботи невидимої руки ринку, яка з часів лібералізації економіки у 90-х роках керує транспортною мережею країни.

Не "лібералізованим" лишається хіба що метрополітен у Мехіко, де проїзд коштує лише 3 песо (= 2 гривні, як у Києві). Метро має 12 ліній і 195 станцій, але навіть цього не вистачає, щоб покрити все велетенське місто (не кажучи вже про передмістя). Крім того, лінії якось асиметрично розташовані і дивно перетинаються, через що навіть недалека поїздка може потребувати три пересадки, або однієї пересадки на іншому кінці міста... В будь-якому разі, це головний транспорт столиці, і людей тут ДУЖЕ багато. Ще до початку години пік вагони набиваються тісніше, ніж у Києві. Люди пропускають по два-три потяги в черзі до дверей, щоб нарешті зайти, незважаючи на те, що потяги їздять дуже часто. У вагонах спекотно і нема чим дихати, особливо якщо це вагон із слабким кондиціонером і зачиненими вікнами.

Словом, досвід не найприємніший, на жаль. Потяги у Мехіко виглядаються старішими, ніж київські, але, здається, не повільніші. Реклами всередині або нема зовсім (тільки щось соціальне від муніципалітету), або дуже мало. І ніяких телеекранів. Якраз у Мехіко я очікував побачити "конкуренцію" київській зарекламованості, але був радий помилитися.

Окрім Мехіко, щось подібне на метро є також у Гвадалахарі та Монтерреї, де я не був.

У міських автобусах і маршрутках ми, здається, жодного разу не їздили: у Мехіко користувались метро, а в інших містах центральна частина невелика і там достатньо своїх двох. Що у столиці, що у провінції, вулицями їздить однаковий міський транспорт - трохи старих автобусів середнього розміру, десь як наші старі ЛАЗи, і багато старих дрібних маршруток (песеро). Великих нових автобусів, а-ля "кращому транспорту в Києві бути", не помічено. Тролейбуси у Мехіко, як я потім дізнався, існують, але їх тепер тільки 9 ліній і я жодного не бачив. А трамваїв просто нема в жодному з відвіданих нами міст, і взагалі майже ніде в країні нема.

Мексика, частина 6: Сан-Міґель-де-Альєнде

Сан-Міґель-де-Альєнде - "колоніальне" місто на північ від Мехіко, у 6 годинах їзди. Це, мабуть, одне з найгарніших міст у Мексиці - невелике, охайне, з багатьма старими будинками і вузькими вимощеними вуличками, з красивими церквами, та ще й оточене мальовничими горами. Ми провели тут два з половиною дні, протягом яких відбулось весілля наших швейцарсько-мексиканських друзів Карлоса і Фаїни. Так що час ми б і так добре провели, враховуючи привід, але атмосфера Сан-Міґеля лише додала приємних відчуттів.

У Сан-Міґелі знаходиться один із найгарніших соборів Мексики - присвячений святому Міґелю, як можна здогадатись. Він досить високий і його важко було повністю втиснути в кадр.

Мексика, частина 5: Мехіко (Койоакан)

Койоакан - район, розташований на південь від центру Мехіко. Колись це було окреме село чи містечко, але стрімке розростання столиці поглинуло його цілком. Однак поглинувши, не дуже, здається, змінило. Раніше Койоакан був престижним передмістям для заможного населення, і якісь ознаки "елітності" збереглись тут досі. В усякому разі та частина, де ми провели один день, заселившись у хостел на вулиці Берлін.

Це тераса хостелу зі сходами у внутрішній дворик із садом. Наскільки я зрозумів, більшість будинків довкола мають такі дворики і садики.

До речі, там є не лише вулиця Берлін: довкола розташовані вулиці Париж, Відень, Лондон і т.д., словом, різноманітні європейські столиці.

Ще трохи фотографій із хостела:

Мексика, частина 4: Мехіко (музей антропології)

Якщо ви докладете зусиль і дійдете до самого кінця Пасео де ла Реформа, то вийдете до великого парку, який називається "ліс Чапультепек". Окрім різного роду дитячих розваг, прогулянкових маршрутів, фонтанів та озер там розташовано декілька музеїв, у тому числі Національний музей антропології - найбільш відвідуваний музей країни. Як виявилось, недаремно.

Але йдучи в напрямку музею, не біжіть щодуху, озирніться по сторонах, подивіться під ноги.

В парку Чапультепек живе безліч білочок - на кожному кроці вони, і абсолютно не бояться людей.


І запросто їдять прямо з рук.

Мексика, частина 3: Мехіко (центр)

У цій серії постів я не завжди буду чітко слідувати хронології нашої подорожі. Наприклад, з Мехіко почалась поїздка, бо саме туди прямував наш авіарейс. У перший же день ми побували в районі під назвою Койоакан, а подивитись центр міста змогли лише в останній день подорожі, перед відльотом додому. Але логічно було б почати саме з центру Мехіко.

Не знаю, у яких мовах, крім східнослов'янських, так дивно роз'єднались назва міста і назва країни. Іспанською є країна Мехіко і місто С'юдад де Мехіко; звук "кс" з'являється при перекладі на багато мов і зазвичай зберігається послідовно, і в назві міста, і в назві країни. Зате ми в такий хитрий спосіб ми можемо говорити про Мехіко, не плутаючи його з Мексикою і не додаючи в назву пояснювальне слово "місто" ("Ciudad de", "City", "-Stadt" тощо).

Як відомо, Мехіко іспанці будували у XVI ст. безпосередньо на місці ацтекської столиці Теночтитлана, який, у свою чергу, було засновано лише двома століттями раніше. Історичної спадщини мексиканці не соромляться і демонструють макет міста-попередника просто поруч із центральною площею:

А ось іще одне зображення, із музею антропології:

Мексика, частина 2: Міста

У Мексиці, на відміну від Європи, немає сенсу обмежувати свою туристичну активність лише центрами старих міст. Тут їх не так багато, і вони не настільки архітектурно розмаїті. Однак декілька міст тут однозначно варті уваги, і загалом цікаво побачити особливості урбанізму по-мексиканськи.

Більшість старих міст Мексики прийнято називати "колоніальними" - їх засновували іспанці у XVI-XVII століттях, часто на місці раніших індіанських міст. За винятком Мехіко, вони дуже подібні у структурі.

У центрі міста ви обов'язково знайдете квадратної форми сокало (центральну площу). На площі - місцевий собор. Важлива відмінність від європейських центрів: ніякої ратуші на сокало, є хіба що палац губернатора (як в Оахаці).

Сокало становить собою зелений сквер, часто з фонтанами і якимись скульптурами. Саме на сокало завжди зосереджуються чистильники взуття з їх високими стільцями для клієнтів. Дерева і кущі на центральній площі (а також у інших подібних скверах) прийнято досить дивно підстригати

Сан-Мігель-де-Альєнде:

До містобудування іспанці підходили раціонально-геометрично: акуратно вимощені вулиці перетинаються під прямими кутами і мають більш-менш однакову ширину (замалу, звісно, для сучасного трафіку). Тротуари вузькі, часом дуже високо підняті над проїжджою частиною. На вулицях стоять одно- і двоповерхові будинки з плоскими дахами і пофарбовані в різні кольори, переважно пастельних тонів.

Мексика, частина 1: Вступ

Отже, знайшовши привід та відчувши достатньо натхнення, ми поїхали-таки у Мексику. Не те щоб я аж надто мріяв про цю подорож, але Мексика точно стояла десь у верхівці мого особистого топу "де іще треба побувати". Щонайменше від часів прочитання "Авантюри" Артема Чапая, романтичної книжки про мандри автостопом без мети і без грошей (між іншим, книжку раджу, хто ще не).

Наші мандри були менш романтичними, та і спали ми все-таки не в наметі, але про Мексику я також напишу. Не книжку, а кілька постів із аматорськими ілюстраціями. Відразу мушу зазначити, що моє бачення цієї країни може бути поверховим, бо я не знаю іспанської і не мав нагоди поспілкуватись із місцевими мешканцями (а поспілкуватись вони люблять, зокрема із незнайомцями). Та щось все ж побачив, щось оцінив, щось глибше зрозумів і щось уточнив згодом в інтернеті. Зрештою, просто гарно провів час. Що і як було в Мексиці - у наступних випусках нашої передачі.

А поки що короткий загальний вступ: те, що ви і так можете прочитати у вікіпедії, але я все одно перекажу своїми словами. Для контексту.

Отже, варто знати, що:

- за площею Мексика більш ніж утричі більша за Україну (в проекції Меркатора такі речі часто неочевидні);

- там проживає 112 мільйонів людей, тож це найбільш населена іспаномовна країна світу (у 1950 році мексиканців і іспанців було порівну - по 28 мільйонів, але населення Іспанії відтоді зросло тільки до 47). Зараз зростання населення ніби трохи менше, ніж раніше: за 35 років коефіцієнт народжуваності впав із 5,7 дітей на одну жінку до 2 дітей. Але вікова структура все ще виглядає дуже юно;

- у одному лише місті Мехіко мешкає майже 9 мільйонів людей, а якщо разом із передмістями (реальної межі між містом і передмістям все одно немає) - всі 20 мільйонів. У дитинстві я чув про Мехіко як про найбільше місто світу, і хоч зараз воно поступилось цим званням, але лишається одним із;

- за останні роки, поки триває Mexican Drug War, кількість убивств у Мексиці зросла з 10 до 27 тисяч на рік. Більшість із них скоюють у північних штатах країни, де зосереджено більшість наркокартелів. В одному лише штаті Чіуауа (з населенням 3,4 мільйони людей) сталось 2300 вбивств у 2011 році - стільки ж, скільки в усій Україні;

- ВВП на душу населення у Мексиці більш ніж удвічі вищий, ніж в Україні (15 тисяч доларів (за купівельною здатністю) проти 7 тисяч); навіть якщо брати менш "економоцентричний" індекс людського розвитку ООН - все одно маємо 0,775 проти 0,740 на користь Мексики (61 і 78 місце відповідно). Однак про індекс GINI (економічну нерівність) поки що промовчу;

- народи, що їх застали іспанці у 16 ст., нікуди не зникли і не розчинились цілковито в популяції колонізаторів: різноманітні автохтонні етноси заселяють усю країну, особливо південь, де мешкають нащадки тих самих майя. Автохтонне населення - це близько 10% громадян Мексики (на додачу до 80% метисів та 10% білих креолів).

- у Мексиці вдосталь і пустель, і джунглів, і гір, і морських узбереж, і багато чого іншого. Разом із тропічним кліматом це сприяє великому біорізноманіттю: всього 200 тисяч видів, в тому числі перше місце за кількістю видів плазунів і друге - за кількістю видів ссавців;

Це все не лише "ради праздного любопытства". Я в наступних постах якось зачіпатиму багато з цих фактів - особливо стосовно демографії, економічної ситуації тощо. Так би мовити, зустріч надійних об'єктивних даних і потенційно оманливого особистого досвіду.

Наступний пост - про мексиканські міста.

***

Також у цій серії:

Мексика, частина 2: Міста

Школа інфографіки, модуль перший

В суботу 2 березня я сходив на першу частину школи інфографіки, яку підготували люди з "Текстів". Ця тема викликає зараз великий інтерес, і мене в той же вечір друзі просили розповісти, що я там побачив-почув. Спробую тут все викласти.

Відразу зазначу, що побачив і почув я не так багато, бо це був лише перший "модуль", найбільш загальний і теоретичний. Всього їх має бути чотири, але між ними чомусь планується робити дуже великі паузи, що не зовсім сприятиме ефективному навчанню. Коли наступний модуль, поки неясно, десь у квітні чи травні.

***

Одне з найважливіших питань у зв'язку з темою: що є інфографікою і що нею не є? Парадоксально, але з усіх важливих питань саме цього на суботній школі не поставили :) Можливо, злякались його потенційної невирішуваності, або ж пішли по Вітгенштейну і замість визначення слова зосередились на обставинах його вжитку. Однак плутанина лишається. Приміром, нещодавні картинки журналу "Фокус" про бюджетні витрати на Януковича багато хто називає інфографікою.

Щодо чергової "шокуючої сенсації" про гей-шлюби

О, цей Регнерус, який наробив шуму в американському інтернеті ще восени, нарешті дістався і до нас. Як і слід було очікувати, у нас розповіли про апокаліптичні наслідки гей-шлюбів, не вдаючись у деталі проведеного дослідження і не цитуючи численних критиків. Ось пише шановане інтернет-видання lb.ua:

Дети из гомосексуальных семей чаще имеют проблемы с психикой и работой, - исследование.
 

І це вони хоч зробили видимість об'єктивності викладу, на відміну від джерела, де вони взяли новину - 

Впервые опубликованы шокирующие научные факты о семьях гомосексуалистов

На відміну від більшості подібних новин, у цьому випадку дослідження дітей справді відбулось - його грамотно і відповідно до наукових стандартів строгості, провів соціолог Марк Регнерус. Консервативні та християнські переконання автора вплинули на вибір теми, але не на чесність подачі результатів.

АЛЕ

Це дослідження НЕ стосується одностатевих шлюбів чи партнерств. Більшість із батьків та матерів, про дітей яких наведено ці "шокуючі" дані, швидше за все навіть не є гомосексуальними, а якщо є, то (імовірно) покинули свою гетеросексуальну родину (з очевидними наслідками для виховання дітей).

Вихідним пунктом дослідження було таке питання в анкеті:

From when you were born until age 18 (or until you left home to be on your own), did either of your parents ever have a romantic relationship with someone of the same sex?
    Yes, my mother had a romantic relationship with another woman
    Yes, my father had a romantic relationship with another man
    No

Перша відповідь зараховувала респондента в категорію "lesbian mothers", друга - "gay fathers", третя - "biologically intact families". Жодного іншого питання про орієнтацією батьків. Таким чином, у фокус дослідження потрапили всі, у кого: мама мала інтрижку з сусідкою; тато сидів у тюрмі і піддався домаганням; хтось із батьків усвідомив свою нетрадиційність і покинув родину; і так далі. Очевидно, що діти цих "проблемних" батьків і самі суттєво частіше мали проблеми у подальшому житті, ніж їх "intact" ровесники.

Це не значить, що одностатеві шлюби обов'язково виховуватимуть тільки ідеальних дітей. Але це дослідження нічого нам не говорить і про протилежне. З таким формулюванням питань воно взагалі майже нічого не говорить.

І так, я знаю, що всім пофіг і цю "новину" далі будуть радісно перепощувати...

Саме дослідження тут: http://www.baylorisr.org/wp-content/uploads/Regnerus.pdf
А ось стисла критика Регнеруса у "Нью Йоркері": http://www.newyorker.com/online/blogs/closeread/2012/06/a-faulty-gay-parenting-study.html

Художній привіт зі столиці ХІХ століття

Культурна програма нещодавнього перебування в Парижі не могла не включати відвідин художніх музеїв, щонайменше двох головних - Лувру та Орсе, хай як це банально і, на думку багатьох, нудно. Я не відчував нудьги, але і відчуття якогось неземного захвату також не було. Втім, про останнє я, мабуть, навіть трохи жалкую: на кілька годин прогулянка повз сотні вартих уваги творів здається буденною і само собою зрозумілою, а по приїзді в Україну згадується, як унікальний і здебільшого провтиканий шанс все побачити, розгледіти, закарбувати.

Ґюстав Курбе, "Прудон та його діти" (1868), Париж, Музей Орсе. Зображення з wikimedia.org

Музичні підсумки 2012 року

Так повелось, що я кілька років поспіль підбиваю невеликі і безумовно дуже попсові підсумки музичного року, що минув. Головна мета - визначити альбом року, а в ідеалі ще й скласти хіт-парад найкращих альбомів та визначити найкласніші пісні. Смаки міняються, але нерадикально - я досі не жалкую, що за результатами 2009 року обрав альбом Animal Collective, Merriweather Post Pavillion, 2010 - Caribou, Swim, 2011 - PJ Harvey, Let England Shake.

2012 рік характерний тим, що відвертого і однозначного фаворита не знайшлось. Може, це якась втома чи перенасиченість хорошою музикою: подобається багато речей, але жодна не зачепила настільки, щоб затьмарити всі інші просто якісні альбоми.

Про Ніла Стівенсона і ерудитську прозу

Дочитав третю книжку "Барокового циклу" Ніла Стівенсона. Попереду ще цілих шість, але підозрюю, що всі подужаю.

Автор більш відомий як науковий фантаст, але в цьому романі, як і в "Криптономіконі", великих відхилень від дійсного стану речей немає. Навіть навпаки - навряд чи я знайшов би кращий спосіб так захопливо заповнити нарешті пробіли в знанні історії Англії, Голандії та Франції останньої третини XVII та початку XVIII ст. Відмінність Стівенсона від "просто" історичних романістів у тому, що політична історія - лише один з планів, на якому розгортаються події. Не менш важливу роль у "Бароковому циклі" грає історія науки: поруч із Людовіком XIV, Вільгельмом Оранським та Яковом ІІ вигадані головні герої запросто перетинаються із Ньютоном, Ляйбніцем, Бойлем, Гуком та Гюйґенсом. Написання та оприлюднення "Principia Mathematica" подається автором як щось не менш важливе, ніж Славна революція. На наших очах купка ексцентричних англійських джентельменів народжує експериментальну науку, яка не приймає нічого на віру, не помацавши чи не розрізавши власними руками. Причому всі ці політичні, наукові, а також фінансові історичні перипетії чудово сполучаються зі шпигунськими завданнями, таємними викраденнями, погонями, перестрілками та іншою авантюристикою. Легке і дотепне чтиво, в якому, тим не менш, добре тримаються тонни фактажу.

Рембрандт ван Рейн, "Урок анатомії доктора Тюльпа" (1632). Гааґа, Мауріцхауз. Зображення з wikimedia.org