Мексика, частина 14: Оахака

Насамкінець, дорогою з Тихого океану до Мехіко (де на нас чекав літак у Європу), ми заїхали в Оахаку - велике місто у центральній частині країни.

Якщо зайти в правильне кафе ("Алекс" називається) за три квартали від сокало, можна отримати не лише смачнючий сніданок, але й видовище велетенських папуг у клітках. Тут із фотки не зрозумієш, але реально довжина червоного, якщо із хвостом - понад метр. Ара. Я такого здорового папугу ще не бачив.

Мексика, частина 13: Масунте

Масунте - маленьке містечко на Тихому океані, вже в штаті Оахака (11 годин їхали горами з Сан-Крістобаля). Тут живе від сили тисяча людей і кілька десятків приїжджих (більшість туристів зосереджені в інших містечках цього узбережжя). Практично всі туристи - якісь хіпани і растамани з США і Німеччини, також було два французькі геї, які дуже ніжно цілувались практично увесь час. Навіть у морі. 

Частина хіпанів насправді постійно тут живе, працюючи в барах та готелях і плетучи фєньки на продаж. Усім в кайф. Туристичної інфраструктури особливої тут нема, є тільки готельні будиночки-кабаньї, жива музика відразу в кількох барах кожної ночі і відчуття розслабону, за яким сюди і приїздять нечисленні громадяни.

Словом, тихе, далеке від людних курортів місце. Але чомусь саме тут, в першу ж годину після приїзду, я зустрів свою колишню одногрупницю з Могилянки. До чого ж тісний світ, мда.

Їй уже треба було їхати, в інше океанське містечко, так що іще за годину ми б точно розминулись. Я і Оля, натомість, вирішили лишитись у Масунте надовше (наша швейцарсько-мексиканська компанія на цей час уже подалась із Чьяпаса прямо в Мехіко). Нам дуже хотілось побувати на океані, і якраз Масунте нам наполегливо радив Чапай, який виїздив усю Мексику і може вважатись авторитетом у таких справах.

Тихий океан прекрасний, але хвилі дуже високі, тому далеко не запливеш, і якщо не зловити правильно хвилю, вона може досить боляче вдарити тобою об берег. Також прекрасний центр дослідження і розведення морських черепах. Черепашок в акваріумах трохи шкода - тісно там, усе ж - але на кожну таку "виставлену" черепаху є десятки черпашенят, яких робітники центру випускають у вільне плавання океаном, турботливо зберігши в інкубаторах яйця.

Далі лише фотки, писати особливо немає про що. У Масунте нема нічого такого, щоб дізнатись чи отримати якийсь несподіваний досвід. Там просто круто, ось і все.

Мексика, частина 12: Майя (у Чьяпасі)

Чьяпас, як і Юкатан, може похвалитись присутністю кільканадцяти майянських міст, точніше, їх залишків, на своїй території. Найбільш відоме серед них - Паленке, ви, імовірно, чули цю назву. В Чічен-Іцу нам було не по дорозі, а ось Паленке знаходиться чітко на трасі з Юкатана в Сан-Крістобаль-де-лас-Касас, тож ми ніяк не могли не заїхати в одну з найважливіших пам'яток всієї доколумбової Америки.

Про важливість я пишу без перебільшення, хоч і не вдавався б до такого пафосу, як наш гід (так, ми вирішили хоч один раз узяти гіда). Цей хлопець щиро закоханий у Паленке, як і в археологію майя в цілому, і вкрай захоплено розповідав нам своєю слабенькою англійською про життя в місті за царя Пакала Великого 1400 років тому.

 

Мексика, частина 11: Чьяпас (сапатисти і Сан-Крістобаль)

У попередньому дописі я казав, що Чьяпас - найкрасивіший регіон Мексики.

І водночас він найбідніший - у рейтингах мексиканських штатів він посідає найгірші позиції за більшістю показників, окрім, хіба що, злочинності. Тут 51% населення досі живе в сільській місцевості (по країні - 22%), а третина жінок не вміє читати і писати. Чьяпас оминули ті плоди глобалізації, які частково відчули столиця та північні штати - де люди мають можливість або працювати на численних заводах і фабриках, відкритих американцями, або емігрувати у сусідні США і звідти допомагати рідним. Не лише сучасність, але й історія грає проти місцевих людей, бо регіон традиційно має велику частку індіанського населення, нащадків тих самих майя. А індіанці у Мексиці, знову ж таки традиційно, не мають ані крихти економічної чи політичної влади. Поступово ситуація з землею та правами для бідних селян-індіанців загострилась до межі, і з цього проросло коріння руху сапатистів.

Майже 20 років минуло від 1 січня 1994 року, коли Ejército Zapatista de Liberación Nacional (EZLN), тобто Сапатистська армія національного визволення, увійшла в Сан-Крістобаль-де-лас-Касас - одне з головних міст Чьяпаса. Пізніше було жорстоке придушення опору урядовими військами, перемир'я та численні переговори, на яких уряд поступився лише у кількох дрібних питаннях і не поставив під сумнів головне - перерозподіл землі. Прихильники сапатистів отримали від уряду кілька маленьких гірських сіл із дозволом вести там комунальне господарство на свій розсуд. Про всяк випадок влада вирішила побудувати біля кожного такого села військову базу.

Ми двічі чи тричі проїжджали повз такі комуни, які гордо заявляють про своє існування.

Мексика, частина 10: Чьяпас (природа)

Нарешті, Чьяпас (він же Чіапас - згідно з українською вікіпедією, або Ч'япас, за звучанням, однак я все одно буду писати Чьяпас, за звичкою).

Чьяпас - великий штат на крайньому півдні країни, який межує з Гватемалою на сході, штатом Оахака на заході, а на північ від нього лежить Юкатанський півострів. У Чьяпасі вологий клімат, тут немає пустель і засушливих степів, як у більшій частині країни. В цьому штаті можна знайти велетенські території непролазних джунглів, потужні повноводні річки, мальовничі гори чотирикілометрової висоти, узбережжя Тихого океану, численні руїни майянських міст та трохи менш численні міста сучасні. 

Чьяпас має багато облич - мальовничі краєвиди тільки одне з них. Однак я відкладу розмову про бідність, сапатистів та майя до наступних дописів. У цьому - лише краєвиди.

Ось, скажімо, джунглі на півночі штату, в околицях Паленке - у цьому будиночку ми провели дві ночі під захистом антимоскітної сітки. Щоправда, вона не захищала від шуму скажених цикад та постійного і гучного падіння якихось плодів чи горіхів з дерев.

Але якщо їхати з півночі в напрямку Сан-Крістобаля, рівнинні й вологі джунглі змінюються більш сухими і порівняно прохолодними горами. Паскудної якості дорога кружляє запаморочливими серпантинами, то підіймаючись, то опускаючись, і перетворює не таку вже й далеку поїздку на втомливий цілоденний заїзд. У найвищих місцях дерева стають на сто відсотків хвойними, і пейзаж починає нагадувати радше Карпати. До речі, традиційний чоловічий одяг тут ну дуже схожий на гуцульський.

Мексика, частина 9: Майя (на Юкатані)

Давня цивілізація майя знайома більшості з нас із дитинства, де вона йшла в одному ряду з ацтеками і інками (доколумбова Америка, піраміди і людські жертвопринесення, конкістадори...), а недавно всі ми уважно стежили за анонсованим завершенням календаря майя, потайки сподіваючись, що кінець світу таки настане. Не склалось.

Про цей кінець світу я прочитав ще років у 12, в одній конспірологічній книжці, яка починалась із невинного переказу подорожей Тура Хейєрдала (значить цивілізацію в Америку могли принести єгиптяни! так ось чому у Мексиці піраміди!), а закінчувалась розповіддю про супертехнологічну цивілізацію на Атлантиді (вона ж Антарктида), принесену інопланетянами. Захопливе було чтиво, і навіть дату закінчення календаря я майже точно запам'ятав іще з тих часів, не уявляючи всього майбутнього кіпішу.

Давні майя займали територію сучасних південно-східної Мексики (півострів Юкатан та штат Чьяпас), Гватемали, Белізу, Гондурасу. Від ацтеків та інків відрізнялись двома речима: по-перше, у них ніколи не було імперії - лише міста-держави, які часом вступали в союзи між собою, але ніколи - у велике державне утворення. По-друге, переважна більшість міст занепали наприкінці І тисячоліття н.е., і до приходу іспанців лишились, здебільшого, сховані джунглями руїни. Вчені досі сперечаються про причини "колапсу майя класичного періоду". Майже напевне відіграли роль зміни клімату та вічна ворожба між містами-державами, але факт у тому, що такий занепад дозволив решткам багатьох міст добре зберегтись до нашого часу. Бо міста ацтеків, наприклад, іспанці просто засквотили і згодом зруйнували там багато потенційно цікавої архітектури.

Так ілюструють географію розселення майя в столичному музеї антропології (здається, перебільшуючи важливість Юкатана і мінімізуючи роль Гватемали):

Міста майя на сьогодні є, мабуть, головною туристичною атракцією південного сходу країни. Відвідуваність пам'яток різко зросла після появи фільму Мела Гібсона "Апокаліпто", а згодом через розмови про кінець світу. Місцеві вкрай тішаться з тієї іронії, що така несусвітня дурня принесла відчутні позитивні наслідки. Дурня здебільшого оминула мене, однак мені теж було цікаво побачити архітектуру майя вживу і заодно більше дізнатись про час, коли в цих будівлях вирувало життя. Першим пунктом призначення був Укшмаль (Uxmal).

Мексика, частина 8: Юкатан

Юкатан - великий півострів на південному сході Мексики, який розділяє Карибське море та Мексиканську затоку і ніби "тягнеться" в напрямку Куби та Флориди. Крім того, це найближча до Європи частина країни, тож останнім часом дедалі більший відсоток іноземних туристів прилітає в Канкун, а не в Мехіко. В такому разі до далекої столиці їхати взагалі необов'язково, бо на Юкатані є чим зайнятись, на будь-який смак.

Наприклад, любителі багатоденного пролежування на пляжі поруч із комфортним готелем нині наводнили Канкун та його курортні передмістя. Це місто за популярністю давно обігнало Акапулько, а за дорожнечею, мабуть, не поступається центру Мехіко. Втім, важко сказати, бо ми до Канкуна не доїхали. Як і більшості європейських туристів (на відміну від американських), нам до вподоби були інші принади Юкатану - колоніальні міста, підземні озера, дикі пляжі та руїни майя. Ніякої упередженості стосовно американців, це все емпіричні спостереження місцевих - європейці, насамперед французи, значно частіше їдуть відчути природу та історію цих країв, незважаючи на нестерпну спеку. В цьому сенсі ми були типовими європейцями.

В плані спеки Юкатан - одне з найгірших місць у Мексиці. На відміну від більшої частини країни, півострів абсолютно рівнинний, тут нема жодних гір чи височин. Температура стабільно висока протягом року, 30-35 градусів, а повітря вологе (і це ми ще в сухий сезон приїхали). Жодного разу, навіть пізно вночі, у нас не виникла потреба "накинути щось" поверх футболки.

Юкатан у нас почався із Кампече, де ми відпочили, погуляли та склали плани на наступні кілька днів (які все одно потім змінили - наші швейцарці виявились несхильними до довготермінового планування). Гарне колоніальне місто з красивою набережною, але абсолютно некупабельним морем.