Художній привіт зі столиці ХІХ століття

Культурна програма нещодавнього перебування в Парижі не могла не включати відвідин художніх музеїв, щонайменше двох головних - Лувру та Орсе, хай як це банально і, на думку багатьох, нудно. Я не відчував нудьги, але і відчуття якогось неземного захвату також не було. Втім, про останнє я, мабуть, навіть трохи жалкую: на кілька годин прогулянка повз сотні вартих уваги творів здається буденною і само собою зрозумілою, а по приїзді в Україну згадується, як унікальний і здебільшого провтиканий шанс все побачити, розгледіти, закарбувати.

Ґюстав Курбе, "Прудон та його діти" (1868), Париж, Музей Орсе. Зображення з wikimedia.org

Музичні підсумки 2012 року

Так повелось, що я кілька років поспіль підбиваю невеликі і безумовно дуже попсові підсумки музичного року, що минув. Головна мета - визначити альбом року, а в ідеалі ще й скласти хіт-парад найкращих альбомів та визначити найкласніші пісні. Смаки міняються, але нерадикально - я досі не жалкую, що за результатами 2009 року обрав альбом Animal Collective, Merriweather Post Pavillion, 2010 - Caribou, Swim, 2011 - PJ Harvey, Let England Shake.

2012 рік характерний тим, що відвертого і однозначного фаворита не знайшлось. Може, це якась втома чи перенасиченість хорошою музикою: подобається багато речей, але жодна не зачепила настільки, щоб затьмарити всі інші просто якісні альбоми.

Про Ніла Стівенсона і ерудитську прозу

Дочитав третю книжку "Барокового циклу" Ніла Стівенсона. Попереду ще цілих шість, але підозрюю, що всі подужаю.

Автор більш відомий як науковий фантаст, але в цьому романі, як і в "Криптономіконі", великих відхилень від дійсного стану речей немає. Навіть навпаки - навряд чи я знайшов би кращий спосіб так захопливо заповнити нарешті пробіли в знанні історії Англії, Голандії та Франції останньої третини XVII та початку XVIII ст. Відмінність Стівенсона від "просто" історичних романістів у тому, що політична історія - лише один з планів, на якому розгортаються події. Не менш важливу роль у "Бароковому циклі" грає історія науки: поруч із Людовіком XIV, Вільгельмом Оранським та Яковом ІІ вигадані головні герої запросто перетинаються із Ньютоном, Ляйбніцем, Бойлем, Гуком та Гюйґенсом. Написання та оприлюднення "Principia Mathematica" подається автором як щось не менш важливе, ніж Славна революція. На наших очах купка ексцентричних англійських джентельменів народжує експериментальну науку, яка не приймає нічого на віру, не помацавши чи не розрізавши власними руками. Причому всі ці політичні, наукові, а також фінансові історичні перипетії чудово сполучаються зі шпигунськими завданнями, таємними викраденнями, погонями, перестрілками та іншою авантюристикою. Легке і дотепне чтиво, в якому, тим не менш, добре тримаються тонни фактажу.

Рембрандт ван Рейн, "Урок анатомії доктора Тюльпа" (1632). Гааґа, Мауріцхауз. Зображення з wikimedia.org